За кілька місяців свого керівництва міністр освіти Дмитро Табачник встиг поставити на вуха своїми реформами середню школу, вищу освіту, а тепер ще й до професійно–технічної добрався. Нещодавно він видав указ, згідно з яким ліквідуються та об’єднуються в один три столичні навчальні заклади: Київське вище професійне училище будівництва і автотранспорту, Вище професійне училище № 26 та Професійний ліцей будівництва і фітодизайну.

Республіканське вище училище фізкультури серед спортсменів знане і шановане — це єдиний заклад, який дав Україні таку величезну кількість олімпійських чемпіонів. Нині ж ця «кузня» спортивних кадрів переживає не найкращі часи. До вічних проблем із безгрошів’ям додався ще й тиск від нового керівництва Міносвіти: училище вже кілька місяців потерпає від регулярних перевірок, зауважень та «наїздів». Усе тому, що училищем «перейнявся» сам заступник міністра освіти Євген Суліма — він особисто влаштовує регулярні «ревізії» училища, звинувачуючи колектив у незадовільній роботі і вимагаючи звільнення директора. Тим часом викладачі припускають: міністерство хоче змінити нинішнього директора на «свого», аби «роздерибанити» майно навчального закладу.

Наша незалежність стала основою для відродження національно–релігійного життя етнічних спільнот, що здавна проживають на українських теренах — угорців і румунів, поляків, євреїв, кримських татар… У 1930–ті разом з «українізацією» було припинено й «коренізацію» усіх тутешніх етнічних громад. Із першим подихом волі, на початку 1990–х, в Україні починають відкриватися школи й дитсадки з етнічним компонентом. Однак після реалізації ідеї «злиття націй» катастрофічно не вистачало педагогів, які знали б традиції і основи релігії своїх народів. Тому паралельно стали створювати курси для педагогів. Чи не найкраще це вдалося українським євреям, зокрема Дніпропетровській єврейській спільноті. У місті представлений цілісний освітній цикл: дитсадок, школа і педагогічний коледж, який минулого тижня відзначив особливу подію — випуск перших студенток з академічною акредитацією «бакалавр». Працівники цих закладів переконані, що створили унікальну модель освіти для національних меншин.

У цьогорічних абітурієнтів та їхніх батьків на носі «гаряча пора» — післязавтра, 15 липня, в українських вищих навчальних закладах починається вступна кампанія. Так, майбутні студенти, озброївшись папками з документами та залізним терпінням, будуть упродовж двох тижнів оббивати пороги омріяних університетів та інститутів. Про те, що потрібно врахувати, до чого готуватися і на що не зважати, «УМ» розповів директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти та науки України Ярослав Болюбаш.

Моя шкільна біографія розпочалася з «нульовочки», або так званого нульового класу. Ніхто мене морально до школи чомусь не готував. Тож одного ранку тато мене розбудив і сказав: «Сьогодні, доцю, ти підеш до школи». Пригадую, що дуже розгубилася тоді: «До школи? А що ж я там робитиму? Я ж ні читати, ні писати не вмію!» — «Так на те і школа, щоб тебе навчити!» — заспокоїв мене батько.

Дванадцятирічки не буде. Влада у притаманній для себе манері — зі скандалами і грубими порушеннями всіх можливих процедур — повернула одинадцятирічний термін навчання у вітчизняну середню школу та запровадила обов’язкову дошкільну освіту з п’яти років. Освітню реформу, яку ще в 1999 році ініціював тодішній міністр освіти Василь Кремень, перервали, по суті, на півслові. У правлячій більшості виправдовуються: криза, мовляв, коштів на фінансування «зайвого» 12–го класу та перепрофілювання освітніх закладів немає. Опозиція ж звинувачує опонентів у черговій зраді національних інтересів.

Досі, говорячи про чиновників Міністерства освіти, які дозволяють собі українофобські заяви, ми мали на увазі лише міністра Дмитра Табачника. І не звертали уваги на тих, хто ховається у його тіні, але робить не менше для викорінення усього українського з нашої освіти і науки. Тож настав час назвати героїв ідеологічного фронту поіменно. І почати можна з шостого заступника міністра — Ірини Зайцевої. Посада, яку вона посіла у квітні 2010 року згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів, є додатковою. Але, як показало життя, від того не менш важливою.

Цілу низку висновків довелося зробити фахівцям після проведення цьогорічної кампанії Зовнішнього незалежного оцінювання. На їх основі вже підготовлено пакет пропозицій, які Український центр оцінювання якості освіти пропонуватиме внести у правила проведення ЗНО на наступний рік і офіційно затвердити. От­же, до чого слід готуватися школярам, які в 2011 році стануть випускниками?

Темпи роботи нового уряду просто вражають: ще тільки минулого тижня на засіданні парламентського Комітету з питань науки й освіти дискутували про повернення до 11–річної школи, як уже й відповідний законопроект зареєстровано у Верховній Раді. Він передбачає запровадження одинадцятирічки, а також одночасне введення обов’язкової дошкільної освіти з п’яти років. Складається враження, що ухвалення закону навмисне підганяють, аби запровадити 11–річне навчання у школах уже з вересня. І ці підозри — небезпідставні. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що голова Комітету з питань освіти Володимир Полохало звернувся до спікера Володимира Литвина з листом про те, що депутати від Партії регіонів та Компартії зробили спробу сфальсифікувати рішення Комітету щодо запровадження 11–річної освіти.

Курчат, кажуть, рахують по осені, а середній бал атестату, від якого залежить вступ до вищих навчальних закладів, — по весні. Отож цьогорічні випускники разом із документом про загальну середню освіту отримували не менш важливий папірець — виписку з переліком оцінок і визначеним середнім балом атестата.

Середній бал і раніше враховували при вступі до вишів, але лише у спірних ситуаціях: якщо два абітурієнти отримали однакову кількість балів за сертифікатами ЗНО, то шанс вступити мав той, у кого кращий атестат. Цього року вплив результатів навчання у школі на процедуру вступу значно збільшився.

За задумом посадовців, нове правило спонукатиме випускників краще вчитися і опановувати всі науки, а не лише ті, з яких проводиться тестування. Підніметься й авторитет учителів, яким, за словами міністра освіти, «безпідставно два роки було дано ляпас» (тобто, з початку впровадження ЗНО).

Цілі нібито благородні й актуальні для нашої освіти. Але, на превеликий жаль, врахування середнього балу атестата дасть ляпаса не лише учителям, а й абітурієнтам із їхніми батьками. Проблеми ж якості освіти нікуди не зникнуть. І навіть загостряться на тлі корупції, яку, власне, і покликане підтримати це нововведення.