На виставці загалом представлено близько п'ятдесяти робіт художника з фонду самого музею, деякі роботи привезені з інших художніх музеїв України, частина надана приватними колекціонерами, які вирішили не оприлюднювати свої імена. Таку таємничість працівники музею пояснили кореспондентові «УМ» тим, що приватні власники картин Айвазовського — переважно державні посадовці першого ешелону влади. Зайве розповідати про скромність наших державних мужів. Одну з картин із приватної колекції ледве занесли в приміщення музею через пожежний вхід, попередньо витягнувши двометрову заввишки і завширшки роботу з упаковки. Провідний науковий працівник музею Мар'яна Кружкова розповіла, що у світі імена приватних колекціонерів оприлюднюють лише з їхньої згоди. А таку згоду дає небагато поціновувачів високого мистецтва.

Про походження художника Айвазовського тривалий час не писали в його біографіях, енциклопедіях, не згадували під час екскурсій по музею. Як правило, гід обмежувався фразою: «Айвазовський був великим російським художником». Справедливості заради потрібно нагадати, що деякі письменники, хоча і поверхово, але намагалися розкрити таємницю походження великого художника. З книг Миколи Барсамова, Льва Вагнера і Миколи Григоровича, зі статті Юрія Павленка про Айвазовського у книзі «100 великих українців» (2001), ми, нарешті, дізнаємося: «Айвазовський — виходець із небагатої вірменської родини, що переселилася в Крим з української Галичини у 1812 році». Стає зрозуміло, чому в художника Російського імператорського військово-морського штабу, покликаного писати винятково морські баталії, з'являються цикли художніх творів на українські й вірменські теми.

...Коли поліський очерет, який був поліщукам за колиску, як співається у відомій пісні («Очерет мені був за колиску»), повезли в Західну Європу на дахи тамтешнім прихильникам екологічно чистих будматеріалів, волиняни неабияк дивувалися. Бо про солом'яні стріхи, тим паче очеретяні, на Волині вже давно забули. Традиційну бляху, за яку в 1939-му при перших совєтах господарі розплачувалися роками виселення в краї, дуже віддалені від України, масово змінив радянський шифер. Той самий, яким у тій же Європі навіть хлівів не покривали, бо азбест негативно впливає на здоров'я та самопочуття худоби. Радянські люди — не худоба, вони витримають усе. Ще дотепер наші садиби дивляться у небо шиферними дахами. Хіба що багаті можуть дозволити собі металочерепицю чи ондулін. У знайомого водія-далекобійника, який мотається Європою, поцікавилася, чи доводилося йому в Голландії бачити очеретяні дахи на будинках? Чомусь саме голландці вподобали волинський очерет. Так, він бачив будинки під очеретом, але задоволення це не з дешевих. Дозволити собі таку розкіш можуть не всі. Село Смоляри, що у Старовижівському районі, може стати місцем паломництва для європейців, де вони можуть повчитися, як збудувати екологічно чисту і довговічну хату зі звичайнісіньких... осикових дров.

Вітчизняні інвестори готові вкласти великі кошти у розвиток гірничо-металургійного комплексу на базі Кропивенського титаново-апатитового родовища, але, як виявляється, не ми господарі на своїй землі.
Мало хто знає, що Україні пощастило бути однією з п'яти країн світу — виробників стратегічної титанової сировини. У нас зосереджено значний відсоток запасів цієї руди. Більше того, лише ми, Китай, США i Росiя володіють повним циклом виробництва титанового прокату (ільменіт — губка — злитки — прокат).
Завдяки реконструкції наявної бази, на переконання багатьох експертів, наша держава могла б зайняти лідируючі позиції серед виробників надміцного металу і виробів з нього, які використовують у космічній, атомній, військовій, медичній галузях тощо.

Секретаря Донецької міської ради Миколу Левченка, який став відомим на всю Україну своїми брутальними заявами щодо української мови, облили кефіром. Інцидент стався позавчора надвечір біля агенції УНІАН, звідки одіозний «регіонал» виходив після прес-конференції. «Невідому рідину» на нього вихлюпнули двоє молодих людей. «На пробу це виявився кефір, по-моєму, свіжий», — відзначив оббризканий українофоб.

Парламентський конфлікт між коаліцією та опозицією, на бік якої став і глава держави, спонукав «антикризовиків» до обговорення ситуації на Банковій. Янукович і Мороз шукали з Ющенком зв'язку ще у вівторок. Учора вони таки потрапили до президентського графіка, спочатку, щоправда, поодинці. За даними «УМ», Віктор Ющенко вирiшив розмовляти з Прем'єром і спікером почергово, причому гранично урізав тривалість розмов (кожному — по 30 хвилин).

Владний безлад у Кіровограді триває. Більшість депутатів Кіровоградської міської ради не визнали перевибори мера, призначені на 13 травня, і на своєму таємному засіданні розпустили територіальну виборчу комісію. Фракції БЮТ, СПУ й КПУ продовжили сесію без відома депутатів від Партії регіонів і НСНУ. Тут саме час згадати про обов'язкову норму — створювати коаліції на місцях — для регіональних осередків Блоку Тимошенко і «Нашої України». Але в Кіровограді — дуже своєрідна політика і конфігурація коаліцій. Усупереч закону, не були допущені до зали партійного офісу БЮТ, де проходила сесія, і журналісти.

Позавчора Прем'єр-міністр здійснив ще один візит на не надто милу йому Західну Україну. У Рівному Віктора Януковича чекали. У різних місцях по-різному. На ДП «Бурштин України» Прем'єр-міністра зустрічали звезені з усієї області дві сотні однопартійців із блакитними прапорами, підбадьорливими транспарантами, дарували квіти та навіть книги з історії краю. А от на Театральній площі та на майдані Незалежності главу уряду прагнули зустріти критично налаштовані громадяни. Поблизу рівненського драмтеатру спільну акцію протесту проводили активісти місцевих організацій «Народного союзу «Наша Україна», ВО «Батьківщина» та громадянського руху «Народна самооборона». Маніфестацію назвали «Запитай Януковича, де обіцяне покращення життя». За словами організаторів, її мета — привернути увагу громадськості та представників Кабміну до погіршення життя українців, диспропорції між доходами та витратами людей, відновлення ручних методів управління економікою. Перехожим роздавали листівки антиурядового змісту.

Поряд із позитивними тенденціями в Україні, зафіксованими у звіті Державного департаменту США з дотримання прав людини у країнах світу, американський уряд знайшов доволі приводів для критики в українському суспільстві. У центрі уваги авторів звіту залишаються тортури і побори правоохоронних органів, порушення тендерних прав і корупція в органах влади, зокрема в освітянській сфері.