Місцевий суд Жовтневого району Запоріжжя нещодавно допитав підсудних Антона Харитонова і Сергія Дьоміна, які донині акцентують: представників прокуратури на допитах не було, а покази з них зазвичай вибивали! Такий перебіг судового процесу засвідчує: крапка над «і» хтозна–коли буде, якщо основна база звинувачень — зізнання підозрюваних у кабінеті слідчого міліції.

Ще кілька років тому його практично ніхто не знав. Нині ж він входить до п’ятірки провідних майстрів легкоатлетичного багатоборства у світі. На чемпіонаті України, що минулого тижня відбувся в Сумах, 25–річний Олексій Касьянов був однією з найбільших зірок, при тому що нашій «королеві спорту» є чим пишатися. Утім на чемпіонат Європи, який наступної п’ятниці стартує у Парижі, запоріжанин не поїде. Чому саме, а також про особливості життя «залізних людей», Касьянов розповів «Україні молодій».

Історія з ювілеєм Лесі Українки не унікальна — минулого року мали аналогічні неприємності зі вшануванням пам’яті всесвітньо відомого драматурга Антона Чехова, коли на «Білу дачу» гроші виділили в останній момент. Музеїв, присвячених Лесі Українці, в країні нараховується п’ять: у Новоградi–Волинському — Літературно–меморіальний музей Лесі Українки (будинок, де вона народилася), Музей родини Косачів (там певний час жила сім’я), Музей Лесі Українки у Колодяжному (там вона провела значну частину свого життя), Музей Лесі Українки в Ялті (у цьому місті поетеса перебувала на лікуванні) і Музей Лесі Українки в Києві (тут вона прожила майже 10 років). Загалом цим острівкам пам’яті великої дочки українського народу ведеться непогано. Єдине, що в будинку в Ялті провалюється підлога, у Києві, незважаючи на центральне розташування, бракує відвідувачів, а музей у Новоградi–Волинському постійно ігнорує державне керівництво. «УМ» вирішила провести цими місцями віртуальну бліц–екскурсію i зупинитися на проблематиці кожного з них.

У Всесвітній день онкохворих дітей група веселих, бадьорих хлопців та дівчат піднімалася на один із високих курганів неподалік Музею запорізького козацтва. Сторонньому спостерігачеві було б важко повірити, що не так давно життя кожної дитини, юнака і юнки з цієї групи висіло на волосині. Усі вони були постійними пацієнтами онкодиспансерів і тривалий час боролися з такими важкими недугами, як лейкоз, пухлина мозку, нирки, саркома, лімфогранулематоз, меланома...

Другий у цьому році турнір в Україні під дахом — чемпіонат України (першим був національний Кубок у Запоріжжі) — сповна відповідає назві «зимовий». Цими днями в Сумах встановилася сніжна сонячна погода з температурою –17 удень. Через це навіть у манежі Української академії банківської справи, найкращій критій легкоатлетичній споруді держави, термометр показує всього +14–16. Тож спортсмени вдягаються тепліше й довго на одному місці не застоюються.

Дивовижна львівсько–київська формація «Атмасфера» презентувала свій другий альбом «Інтегро». Дебютний реліз «Забута любов» вийшов навесні 2010–го і супроводжувався низкою яскравих презентаційних концертів. І не лише в Україні. Музика «Атмасфери», насичена міксом екзотичних кельтських, індуїстських і давноукраїнських мотивів, припала до вподоби організаторам одного з найбiльших європейських фестивалів Prystanek Woodstock, який відбувається на заході Польщі. Ви спитаєте: чому не в Україні?

«Я вимагаю, аби ви припинили це катування!» — з такою заявою звернувся до судді Володимира Мінасова на останньому засіданні один з адвокатів підсудних Юрій Шуляков, який повiдомив, що його підзахисні не даватимуть свідчень, доки їх не нагодують! Виведені з камери о сьо­мій ранку і доправлені до зали засідань, Антон Харитонов, Сергій Дьомін і Євген Федорченко не одержали ані крихти хліба, ані склянки води! А конвой не дозволяв бодай напоїти хлопців водою. Якщо зважити ще й на постійні маніпуляції сторони звинувачення фактами, то можна зрозуміти стан підсудних, які, нагадаємо, так і не визнали своєї причетності до організації вибуху в Свято–Покровському соборі 28 липня 2010 року.

На п’ять Шевченківських премій, які буквально завтра вже й проголосують члени Шевченківського комітету, в сухому підсумку, в короткому списку претендують 12 митців, серед них Павло Вольвач із книжкою «Триб», що має на обкладинці бурлюківського «Князя Святослава». Фактично він «прийшов» до Комітету не з однією книжкою, а з двома, бо в цю збірку помістилася й попередня — «Тривання подорожі», яка виходила в 2007 році у тернопільському видавництві «Богдан». А взагалі–то в неї помістилося минуле поета — все до краплі, плюс його останній досвід — ходінь, розмов, поїздок, думок, київського письменницько–журналістського життя. Є письменники, які міняють світогляд на кожному етапі свого життя, Павло Вольвач доточує новопрожиті вірші до попередніх, і в київському Вольвачі легко впізнається запорізький — його туга, нудьга, романтика індустріальних околиць, проблиски безпричинного щастя — від сонця, друзів, степу чи дощу.