Пекло, яке насунулося на нашу країну, саме по собі не смертельне. У тропіках чи пустельних районах буває ще гірше, а люди все одно витримують. Проблема в тому, що наші люди просто не звикли до таких температурних режимів. До того ж для Києва 40 градусів — явище рідкісне, стресова ситуація для організму.

Що треба зробити, щоб збити температуру в бетонній «духовці»? Як перетворити спекотну квартиру на більш–менш пристосоване для життя приміщення? Відповіді на ці запитання цікавили журналістку «УМ» ще два роки тому, коли вона жила в орендованій «хрущовці» з вікнами на сонячний бік.

Ви тільки не смійтеся, але влітку багатьом моїм знайомим зовсім не хочеться виходити з офісу надвір. Не через трудоголізм, Боже збав! Людей тримає в кабінеті вірний друг кондиціонер, який не дає помаді розтіктися, мізкам — розплавитися, а решткам гарного настрою — відлетіти у кращі світи.

Про початок цієї історії важко згадувати без сліз. На 16–му тижні вагітності молода вінничанка почула від лікарів страшну новину: її майбутня дитина, швидше за все, має фатальну ваду серця. Дівчинка приречена померти максимум через два тижні після народження, а може, й раніше.

Це тільки взимку здається, що літо — найтепліша, найсонячніша, а тому найпрекрасніша пора року. А коли доходить до справи, з’ясовується, що це ще й час теплових ударів та різноманітних опіків — від банальної облізлої шкіри на спині до серйозних уражень сітківки. Лікарі–офтальмологи розповіли «УМ», що кожної осені до них масово звертаються пацієнти зі скаргами на погіршення зору. У когось «розмивається» зображення, у когось — очі болять, наче туди хто пісочку насипав, а хтось ніяк не може позбутися темної плями посеред отриманого зображення. І дуже часто з’ясовується, що ці симптоми — результати кількамісячної роботи «скаженого» сонця та відсутності нормального захисту очей від шкідливого випромінювання. Чому так трапляється і що з цим робити?

Учора в Херсонському неонатальному центрі було справжнє свято — відділення, у якому рятують від смерті крихітних пацієнтів, отримало три лікувальні місця, укомплектовані найсучаснішими апаратами. На презентації в інкубаторах — таких собі «капсулах» із великою кількістю кнопок, трубок, яскравих панелей та незрозумілих позначок — лежали ляльки–манекени. Лікарі казали, що були б раді, якби ці ліжка для порятунку немовлят так і залишалися порожніми, а всі діти в регіоні народжувалися б вчасно, зі сформованими органами і системами і без вроджених вад. Утім реалії сьогодення такі, що недоношених та глибоко не доношених хлопчиків і дівчаток із різними патологіями щороку стає все більше. А відтак — новеньке устаткування простоювати не буде.

Літо, спека, хочеться пити. І немає нічого дивного в тому, що саме зараз українці найактивніше розбирають усілякі прохолоджувальні напої, а продавці води, соків та нектарів отримують найбільші прибутки. Наші співвітчизники «глушать» спрагу переважно тим, що добре смакує і не надто дорого коштує. Але наскільки це корисно для нашого здоров’я? Із цим запитанням «УМ» звернулася до лікаря з 20–річним досвідом роботи, який чимало уваги приділяє саме вивченню впливу того, що ми п’ємо, на те, як ми почуваємося. Завідувач відділу фітотерапії медичного лікувально–оздоровчого центру «Енергія життя» Борис Скачко розповів, що перегрітий організм не надто радіє пляшці рідини «без кольору, смаку та запаху», яку щойно витягнули з холодильника. А ще з розмови з фахівцем «УМ» дізналася, чому теплий чай тамує спрагу краще, ніж холодна «Кола», і навіщо у східний напій треба додавати соду з молоком.

В останні роки вітчизняні лікарі–ендокринологи все частіше чують від пацієнтів прохання: «Підкажіть, де можна купити прилад, який вимірює рівень цукру в крові без проколювання шкіри? Ми десь чули, читали, що за кордоном уже розробили такий аналізатор». Найчастіше безболісною технологією цікавляться батьки діточок, хворих на діабет. Дорослим важко дивитися на поколоті пальчики малят. І батьки нерідко готові піти на будь–які витрати, тільки б зробити життя дітей більш комфортним. Утім лікарі (принаймні ті, з якими довелося спілкуватися журналістці «УМ») або нічого не знають про такі розробки, або кажуть, що на території України таких приладів точно не знайдеш. Тож ми спробували з’ясувати, що це за безкровні глюкометри, чи справді вони можуть замінити тест–системи, які використовують сьогодні, скільки вони коштують та чи можна їх придбати в межах України або сусідніх держав.

Якби не дивовижний збіг обставин, багаторічна дружба двох лікарів найвищого рівня та очевидне втручання вищих сил, чотиримісячна Марійка сьогодні б не тягнула ручки до мами. Важко в це повірити, але два місяці тому дівчинка мала три надзвичайно важкі патології — ваду серця, проблеми з бронхами і пухлину завбільшки з дитячу голову. Дитину називали неоперабельною і радили мамі змиритися з неминучим згасанням. А сьогодні маля називають першим і поки єдиним у світі пацієнтом, якому виконали унікальну в своєму роді операцію. Завдяки якій, до речі, Марійка стала абсолютно здоровою…

Іноземні моделі страхової медицини здаються дуже привабливими для українських чиновників. Мовляв, завдяки такій реформі й фінансове забезпечення лікарень поліпшиться, і діагностичні апарати будуть сучаснішими, і лікування здійснюватиметься чітко згідно з протоколами, затвердженими на найвищому рівні. Утім мало хто згадує про серйозні проблеми, які дошкуляють мешканцям цивілізованих «застрахованих» країн. Якими ж вимальовуються наші перспективи в цьому напрямі? Із цим запитанням «УМ» звернулася до члена–кореспондента Академії медичних наук України, завідувача кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти, професора Миколи Поліщука — колишнього міністра охорони здоров’я, який активно працював над проектом закону про медичне страхування.