«Хімки» — одна з найсильніших команд Росії. На виїзді грати з нею дуже непросто. Якщо ми виграємо, це буде сенсація», — так висловлювався перед матчем із підмосковним клубом Рімас Гірскіс, нині — спортивний директор БК «Азовмаш», а раніше — головний тренер маріупольців. Про «Хімки» він знає не з балачок, адже колись сам тренував цю команду.
Лайт–контакт, семі–контакт, фул–контакт, лоу–кік, сольні композиції, селф–дефенс і тайський бокс — усі ці дисципліни були охоплені відкритим київським турніром із кікбоксингу. В залі Міжнародного науково–технічного університету змагалися 220 спортсменів із 22 столичних клубів єдиноборств, гості з Київщини та інших обласних центрів. Судили турнір за правилами Всесвітньої аматорської кікбоксерської асоціації (WPKA).
Сьогодні в Апеляційному суді Дніпропетровської області продовжиться слухання кримінальної справи щодо мешканця міста Пологи Запорізької області Сергія Ткача, яке вже називають процесом століття. Цьому невисокому на зріст чоловікові інкримінують десятки вбивств дівчат віком від 6 до 18 років.
До сьогодні відбулося тільки одне засідання, попереднє. Зпоміж іншого на ньому було зачитано анкетні дані осіб, які представлятимуть інтереси потерпілих (їх поки що 22). Також зачитано обвинувачування прокурора. Деякі ЗМІ написали, що на це має піти щонайменше три місяці, оскільки текст має 650 сторінок. Однак було вирішено зачитувати тільки резолютивну частину. Це дозволило суттєво заощадити час — справилися за день. Сьогодні ж, на другому засіданні, розглядатиметься перший епізод з бурхливої кримінальної діяльності Ткача — 19річної давності.
Процес закритий, журналісти на нього доступу не мають, і саме цим можна пояснити чимало неточностей, які потрапляють до засобів масової інформації. Прорвати таку інформаційну блокаду нашій газеті допоміг адвокат Сергія Ткача Юрій Сиротенко в ексклюзивному інтерв’ю.
Позаминулої ночі у вікнах верхніх поверхів урядового будинку на столичній вулиці Грушевського відблискувало тьмяне світло. Це працівники апарату Кабміну натхненно виконували свою невидиму для стороннього ока роботу: міняли таблички на кабінетах високого начальства. Почали з дверей безпосереднього шефа Петра Крупка, який, за логікою, мав прийти на робоче місце раніше за інших і замінити ветерана «кабмінівського руху», вірну тінь пана Януковича Анатолія Толстоухова. «Головну» табличку на кабінеті №1, за старою доброю традицією, прикручували зранку, мало не в останні хвилини: Тимошенко обіцяла бути на 8.00.
«Шулери — це дуже м’яко сказано. Брехуни! Та складно навіть слова підібрати, аби їх правильно назвати! — обурювався «нашоукраїнець» Роман Зварич. — Як вірити людям, які дають тверді гарантії, а рівно через п’ять хвилин роблять і говорять абсолютно протилежне!». Аналогічної думки щодо поведінки Партії регіонів дотримувалися й інші учасники коаліції. І, не приховуючи емоцій, обіцяли: так просто це «регіоналам» не минеться. Зокрема, і в питанні рейтингу: мовляв, хочеться вірити, їхні виборці нарешті зрозуміють, які це безпринципні й дволикі істоти. Бо якщо, давши слово колегам по законодавчому органу, з легкістю беруть його назад, то народ тим паче з легкістю «кинуть»...
У Делятині, за десять кілометрів від курортного Яремче, мешкає 81–річна Ніна Григораш, у дівоцтві — Павлина Бойчук, по–партизанськи — Ореля. Ім’я Ніна залишилося з табірних часів. З чоловіком Василем, теж колишнім політв’язнем, живуть скромно, але в рідному краї і на вітцівщині, тобто на батьківському обійсті. Це для Орелі — важлива обставина. Дві рідні сестри і молодший брат (старший, Василько, загинув у боротьбі за Україну), втікаючи разом із батьками від переслідування НКВС, опинилися аж у Чикаго. Коли піднялася радянська «залізна завіса», вони і Ніну кликали за океан, де ситніше і комфортніше. Американізована сестра навіть двічі возила її на Гавайї. Острівна екзотика й штатівське благополуччя справді нагадували земний рай, але не спокусили. Пані Ніна твердо переконана, що «краще, ніж в Україні, нігде немає». Вочевидь не може натішитися тим, що і її «скромна часточка є в долі незалежної і дуже дорогої України».
Володимир Сацюк — звичайний киянин. Свого часу він разом із дружиною та двома синами по вулиці Саксаганського, 42, придбав одну з комунальних квартир. Точніше — лише дві кімнати в ній. Третя кімната «комуналки» належала одинокій літній людині на прізвище Євдокименко.
Днями у Кременчуці затримали 32–річного Леоніда та трьох його подільників, які забезпечували своїх «клієнтів» найвишуканішим сервісом. Зателефонувавши цим «фірмачам», можна було замовити чергову дозу наркотичного зілля з доставкою додому. Як з’ясувалося, виготовляв ацетат опію у приватному будинку сам організатор «фірми» Леонід.
Як повідомили «УМ» в обласній міліції Чернігівщини, цей жахливий злочин було розкрито тиждень тому. Ще у листопаді до Ічнянського райвідділу міліції звернулися представники місцевої громади ромів і заявили про зникнення 8–річної дівчинки Вікторії, яка мешкала в родині своєї рідної тітки в селі Монастирище. Власної родини у Вікторії не було, батько давно покинув сім’ю, а мати відбуває покарання за крадіжки. Вже невдовзі слідчо–оперативна група знайшла тіло дівчинки у чагарнику за городом сусідської садиби, неподалік від будинку тітки. Причиною смерті стала механічна асфіксія — дівчинку задушили її ж колготками.
