Наше нове — це старе, якого ми ніяк не позбудемось

Напередодні 31 грудня, безумовно, вартувало б підбити підсумки (щодо правової ситуації в країні) за весь рік. Це завдання є і простим, і нелегким водночас. Нелегким, бо занадто великий пласт інформації довелося б підняти та репрезентувати на сторінках газети. Простим — тому що досягнень у правовій царині, вартих згадки (а значить, і схвалення) — обмаль. Власне, навіть не обмаль, а просто-таки нуль. Для того, щоб уявити собі цей нуль, достатньо подумки «пройтися» по усіх резонансних справах, актуальних на сьогоднішній день, де слідство не просунулося ні на йоту, попри всі гучні виступи та спокусливі обіцянки. І це лише малесенька верхівка айсберга, бо наївним було б думати, що на тлі закляклої у абсурдно-суперечливих заявах справі Гонгадзе успішно розслідується справа, скажімо, громадянина N, який отримує належну йому правову допомогу в повному обсязі. Ні, невдачі та збої нашої правової та правоохоронної систем очевидні як у «малому», так і у «великому». І тут не треба себе обманювати.

Нацрада без «тромбів»

Тож як дати раду Раді, тобто перебудувати її роботу таким чином, щоб і ліцензії видавалися, і мовники не скаржилися, і сама Нацрада більше не потрапляла у число найскандальнiших ньюсмейкерів? Як жартує заступник голови Нацради Віталій Шевченко, лише у двох випадках абсолютно всі без винятку знають, що слід робити: коли йдеться про футбол та чиюсь недолугу гру, а також коли йдеться про роботу Нацради. В цих ситуаціях охочих давати поради та вказувати на помилки буде хоч греблю гати, говорить Шевченко. І це при тому, що далеко не кожний здатен запропонувати справді щось корисне та гідне наслідування. Тим часом автори нового законопроекту про Національну раду (грунтовно переробленого порівняно з тим текстом, що виносився на перше читання) вклали у своє дітище кілька вартих уваги моментів, запровадження яких слід вважати і доцільним, і прогресивним. На них «УМ» зупиниться детальніше.

«Помилкові» суди

«Помилкові» суди

Народний гумор чи народні приказки інколи бувають дещо брутальними, але завжди потрапляють, що називається, в яблучко. Ну як тут не згадати «За дурною головою і ногам нема спокою», читаючи останнє повідомлення від Конституційного Суду?! Справа в тому, що Конституційний Суд визнав неконституційними низку положень Закону України «Про судоустрій», зокрема ті з них, що передбачають створення касаційних судів. Про що йдеться?

Олек­сандр Жир: Ни­ніш­нє слід­с­т­во у спра­ві Гон­гад­зе — всьо­го ли­ше на­ма­ган­ня від­во­лік­ти ува­гу від го­лов­но­го

Олек­сандр Жир: Ни­ніш­нє слід­с­т­во  у спра­ві Гон­гад­зе — всьо­го ли­ше на­ма­ган­ня від­во­лік­ти ува­гу від го­лов­но­го

Сві­том ру­хає, ма­буть, скеп­сис. І пе­ре­ко­нан­ня у то­му, що є час ство­рю­ва­ти ілю­зію і час з ці­єю ілю­зі­єю про­ща­ти­ся, гля­нув­ши на неї де­що іро­ніч­но, хай і не без гір­ко­ти. Ці­єю дум­кою ме­ні хо­ті­ло­ся по­ді­ли­ти­ся з Олек­сан­д­ром Жи­ром, по­лі­ти­ком ни­ні де­що від­с­то­ро­не­ним від (не ска­жу ак­тив­но­го, але при­най­м­ні пуб­ліч­но­го) по­лі­тич­но­го жит­тя. Був час, ко­ли це ім'я зга­ду­ва­лось вель­ми ре­гу­ляр­но — на­род­ний де­пу­тат Вер­хов­ної Ра­ди по­пе­ред­ньо­го скли­кан­ня Олек­сандр Жир був дру­гим з чер­ги, хто очо­лив пар­ла­мен­т­сь­ку слід­чу ко­мі­сію у спра­ві Гон­гад­зе (піс­ля Олек­сан­д­ра Лав­ри­но­ви­ча та пе­ред ни­ніш­нім го­ло­вою ко­мі­сії Гри­го­рі­єм Омель­чен­ком). Крім цьо­го, Жир, Го­ло­ва­тий та Шиш­кін сво­го ча­су їз­ди­ли за кор­дон на зус­т­річ з Ми­ко­лою Мель­ни­чен­ком та впер­ше яви­ли «міс­ту і сві­ту» (ма­єть­ся на ува­зі — на зня­то­му влас­но­руч ві­део) ві­до­мо­го ма­йо­ра. За­раз же, ко­ли нещодавно ви­пов­ни­ло­ся три ро­ки з дня оп­ри­люд­нен­ня плі­вок, про цю по­дію вже ма­ло хто зга­дує. Як, влас­не, і про ру­ші­їв усьо­го то­го про­це­су, як­що тіль­ки про них не йдеть­ся у якій-не­будь но­вій, ак­ту­аль­ні­шій, якос­ті...

Утім все це ли­ше дум­ки ав­то­ра пуб­лі­ка­ції, які, схо­же, пан Олек­сандр не по­ді­ляє. Бо ві­рить, що все ще вий­де на пра­виль­ний шлях. Но­вий Пре­зи­дент Ук­ра­ї­ни не змо­же ухи­ли­тися від су­ду (в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні цьо­го сло­ва) Пре­зи­ден­та ста­ро­го. Су­ду і за­суд­жен­ня — як лю­ди­ни, так і сис­те­ми в ці­ло­му, твер­дить Жир. То­му зав­дан­ням но­мер один він вва­жає усу­нен­ня від вла­ди за­мов­ни­ка як зло­чи­ну про­ти Ге­ор­гія Гон­гад­зе, так i ін­ших зло­чи­нів. Від­най­ден­ня ж ор­га­ні­за­то­рів та без­по­се­ред­ніх ви­ко­нав­ців вбив­с­т­ва до­дас­ть­ся з ча­сом до ви­ко­на­но­го пер­шо­го зав­дан­ня, вва­жає Жир. До ре­чі, якісь ві­до­мос­ті про ос­тан­ніх «УМ» так са­мо спо­ді­ва­ла­ся діз­на­ти­ся від ко­лиш­ньо­го го­ло­ви слід­чої ко­мі­сії та «ар­хі­ва­то­ра» мель­ни­чен­ків­сь­ких за­пи­сів Олек­сан­д­ра Жи­ра. Для збе­ре­жен­ня у дос­туп­но­му ре­жи­мі ос­тан­ніх бу­ло ство­ре­но, як ві­до­мо, ці­лий сайт iз де­що пре­тен­зій­ною наз­вою — «П'ятий еле­мент» — ключ, так би мо­ви­ти, до всьо­го ук­ра­їн­сь­ко­го бут­тя... Зі згад­ки про ньо­го і по­ча­ла­ся роз­мо­ва ко­рес­пон­ден­т­ки «УМ» з Олек­сан­д­ром Жи­ром.

Грона гніву генпрокурорського

Прийдешні новорічні свята вже, схоже, накладають свій відбиток на новостійну наповненість дня сьогоднішнього. Хоча, здавалося б, дещо зарано... Впадання в аполітичну сплячку в Україні відбувається наприкінці грудня і сягає початку лютого, але ж перший зимовий місяць щойно почався... Проте коло подій, про які повідомляють інформагентства, змушує відверто нудьгувати. Приміром, Лазаренко відмовився від свого заокеанського адвоката (Гарольда Розенталя). Чому — незрозуміло. «Вціліла» на своїй посаді «адвокатеса» Павла Івановича Марина Долгопола подію коментувати відмовляється. (І це при тому, що, як повідомляла «УМ» з посиланням на знаючі джерела, адвокати екс-Прем'єра, які приїжджали в Україну в складі американської групи слідчих, зібрали навдивовижу добротну інформацію саме для захисту Лазаренка, опитавши українських свідків. Проте слід розуміти так, що пан Розенталь пану Лазаренку чимось таки не вгодив).

Андрій Шкіль: «Посаджене дерево чи збудований дім — цього замало для мене. Хочу залишити по собі інший спадок...»

Андрій Шкіль: «Посаджене дерево чи збудований дім — цього замало для мене. Хочу залишити по собі інший спадок...»

За сорок прожитих років Андрій Шкіль встиг двічі побувати студентом (і, відповідно, двічі дипломованим спеціалістом, здобувши освіту лікаря та журналістський фах). Він рано почав торувати свій політичний шлях, відліком якого став кінець 80-х років. Він був одним з тих, хто вписав унсовську сторінку в партійне життя України. Він успішно поєднував політичну діяльність з видавничою, друкуючи на Львівщині першої половини 90-х дві газети і часопис «Націоналіст». Він став політв'язнем після подій 9 березня 2001 року, провів за гратами 13 місяців (дев'ять з яких прийшлися на одиночну камеру в СІЗО СБУ). За нього, ув'язненого та не баченого електоратом кандидата в нардепи, 31 березня 2002 року проголосували 34150 виборців. Він склав присягу парламентарія і увійшов до складу «бютівської» фракції...

Сергій Шолох: Єдиний захист — уголос заявити, що мене переслідують

Сергій Шолох: Єдиний захист — уголос заявити, що мене переслідують

«Континент» — це радіостанція, в чиї анали вписано ім'я Георгія Гонгадзе (а відтак це ще й стале сприйняття «Континенту» як опозиційного ЗМІ). «Континент» — це також тривале змагання з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення за ліцензію, право на яку директор підприємства Сергій Шолох нині відстоює в Євросуді. Останні кілька тижнів «Континент» плюс Шолох — це ще й об'єкт нецивілізованої атаки з боку невідомих, які представляються то працівниками податкової міліції, то представниками прокуратури. «Протягом останніх тижнів я неодноразово помічав підозрілих людей як біля будинку, де я живу і працюю, так і в інших місцях, де мені доводиться бувати для виконання службових обов'язків. Також під час розмов по телефону я помічав незвичні звукові ефекти. Це наводило мене на думку, що за мною встановлено зовнішнє стеження, а телефонні розмови прослуховуються», — написав Шолох у заяві на ім'я Генпрокурора Васильєва. У розмові з «УМ» Шолох зазначив, що остання «обойма» неприємностей спіткала його невдовзі по тому, як, будучи викликаним на допит по «справі Гонгадзе», він опізнав людину, що свого часу була куратором стеження за Георгієм. Цією людиною виявився заступник Олексія Пукача полковник Володимир Бернак. Після цього помешкання Шолоха взяли в облогу люди, які не називають своїх прізвищ (крім одного, що нібито зветься Ігор Валерійович Кражан), але наполягають на тому, що всі вони представляють податкову адміністрацію, у зв'язку з цим вимагають впустити їх начебто з перевіркою або ж з'явитися до них, на місце, яке вони вкажуть...

У «березні» — зимно

Хотілось би дізнатись, як відбувається розподіл справ між суддями Верховного Суду? Чи не збирає, бува, голова ВСУ зранку своїх підопічних, шикує їх у ряд перед дверима свого кабінету та запитує на зразок того міліцейського начальника з «Операції «Ы»: «Ну, громадяни дармоїди (решту епітетів скорочуємо через повагу до Верховного Суду), хто бажає попрацювати?». Далі, за сценарієм, хтось повинен обов'язково попросити озвучити увесь список. І якщо наявні «плантації» суддівської праці не приваблюють жодного суддю, голова має в наказовому порядку скерувати служителя правосуддя Ікс розглядати справу Ігрек. Мабуть, усе відбувається саме так. Хоча хто її зна, ту суддівську кухню.

Слідство «в неприродний спосіб»

Слідство «в неприродний спосіб»

«УМ» уже писала про справу, назва якої сформувалася сама собою: «справа комсомольців-терористів». У кількох словах суть її полягає у тому, що наприкінці минулого року невелику групу молодих людей було звинувачено в посяганнях на державний устрій України. Опозиційна преса віддала тоді належне власному запальному темпераменту, коментуючи цю подію як чергове знущання влади над здоровим глуздом тощо. Однак час іде, і, відверто кажучи, стає зовсім не до сарказму. Тому що судові слухання по цій справі — у повному розпалі, і саме завдяки тому, що справа набула публічності в судовій залі, наразі надходять свідчення про пережите обвинуваченими, і свідчення ці (за умови, що вони правдиві, а в цьому, власне, немає підстав сумніватися) насправді шокують. Приклад останніх наводить «Українська правда», яка посилається, зокрема, на слова 17-річної Ніни Польської, заарештованої за участь у «терористичному угрупованні». Одеситку, яку частково врятувало тільки її неповноліття (через яке слідство було змушено звільнити Ніну на підписку про невиїзд), за її власними свідченнями, били відразу кілька працівників Ленінського РВВС міста Миколаєва. І це іще не все. Збоченці міліціянтської породи обіцяли також згвалтувати дівчину у «неприродний спосіб...». Утім навіть це затьмарює інша трагедія — відмучившись по повній катівській програмі, помер інший фігурант «комсомольської» справи — двадцятирічний Сергій Бердюгін.

Фельдман Лазаренку вже не «подєльник», а Піскун прокуратурі більше не авторитет

Фельдман Лазаренку вже не «подєльник», а Піскун прокуратурі більше не авторитет

В Україні закінчила працювати група американських слідчих, представників обвинувачення та захисту, задіяних у справі Павла Лазаренка. І хоча робота цієї групи оповита здебільшого таємницею, а вуста свої американці тримають зашпиленими, якісь уламки інформації про «каліфорнійський процес «США проти Лазаренка» коли-не-коли підібрати вдається... Смішні, до речі, ті американці з цими урочистими кліше — «США проти...» (так, нібито вся смугасто-зоряна країна стала на прю з колишнім головою українського уряду). Хоча, звичайно, традиція вказувати і країну, яка веде процес, і «винуватця торжества» лише декларує рівність сторін у судовій залі. Данина сивочолій демократії, що тут поробиш... Проте, окрім цієї данини, нічого по-справжньому суттєвого заокеанські правники у справу Лазаренка не привнесли. Левову частку обвинувачення (так би мовити, матеріалів для роздумів) вони отримали від України. Тож не дивно, що свідком у справі Павла Івановича американське слідство надумало викликати екс-керівника банку «Слов'янський» Бориса Фельдмана. Мотивація? Все дуже просто. Занадто багато разів Генеральний прокурор України Святослав Піскун (тепер вже також «екс», що споріднює його і з Фельдманом, і з Лазаренком) повторював, що не існує окремих кримінальних справ Фельдмана, Лазаренка і Тимошенко, а є одна-єдина на трьох «подєльників» справа про відмивання брудних грошей... Послухали це американці, послухали, та й повірили у ланку «Лазаренко — Фельдман», а повіривши, вирішили Фельдмана допитати. І ось тут по їхній наївності було завдано першого удару.