За першими офіційними візитами нового президента визначаються пріоритети нової зовнішньої політики держави. Інавгурований 25 січня президент Грузії Михайло Саакашвілі зараз у Страсбурзі — в місті, яке має честь бути притулком для Парламентської Асамблеї Ради Європи і яке французи, що мешкають у цих краях, називають «серцем об'єднаної Європи» (там починається засідання ПАРЄ). Наступні візити наймолодшого в Європі керівника держави вже розплановано — Вашингтон, куди, згідно з попередніми домовленостями, Саакашвілі полетить 25 лютого; на черзі після столиці США — Москва.

Ні, Азовське море у нас ще є. Але умовно. Начебто є. Підписаний Президентом Кучмою договір про співробітництво з росіянами у використанні Азовського моря і Керченської протоки залишив Україні надто мало прав на подальше споживання всіх «дарів моря». У короткій грі, яку провели позавчора у Керчі президенти України та Росії, Кучма ходив траєкторією краба: він, власне, відмовився від позиції, яку українська дипломатія стійко витримувала впродовж 12 років, тобто, простіше кажучи, Кучма порачкував. Документ, основні тези якого продубльовано і в підписаній того ж дня спільній заяві президентів України та Росії, перекреслює весь дотеперішній український стоїцизм у боротьбі за державний кордон в Азові та Керченській протоці.

Співрозмовник «УМ» Максим Стріха — доктор фізико-математичних наук, перекладач, публіцист, політик і філософ — багато перекладає з англійської й обстоює ідею, що тільки завдяки перекладу українська відвойовує собі статус мови, а не діалекту, отже, «тлумач» має не лише літературну місію, а й ідеологічну.

Учора Президент Кучма спілкувався з пресою безпрецедентно довго — півтори години. Цей начебто діалог (якщо таким можна вважати прес-конференцію) справив на багатьох моїх колег доволі гнітюче враження. Наприкінці, коли Леонід Данилович визнав нормальним факт партійного управління (мається на увазі СДПУ(о)) з Адміністрації Президента окремими процесами в державі, заперечив існування «темників», назвав загрозу розколу України на східну і західну, зокрема в світлі донецьких подій, нав'язаною нам зовнішніми силами, — після цього мій колега з однiєї західної інформагенції резюмував: «Президент живе у деформованому світі». Справді, складалося враження, що Леонід Кучма не сприймає багатьох реальностей, а багато які заперечує, великий пласт політичного життя, схоже, він, наче заплющившись, спостерігає очима своїх радників. Звідси ще один висновок: Кучма стомився як Президент. Треба йти, це він визнає. Ні за яких умов я не лишуся на цій посаді, сказав він учора, заспокойтеся. Треба, отже, йти. Але як? У відповіді на це запитання криються найбільші небезпеки для держави.

Посол, котрий добровільно йде у відставку на знак незгоди з політикою державної влади, яка, на його переконання, суперечить національним інтересам, — випадок унікальний у 13-річній історії України. Неординарний політичний жест Антона Бутейка, нині вже колишнього амбасадора України в Румунії, за останні три тижні, відколи він повернувся до Києва, не те що потьмянів чи знецінився, а був затулений іншими небезпечно яскравими подіями, насамперед пов'язаними з Тузлою. Отож «УМ» звернулася наразі до Антона Денисовича у світлі саме цієї, тузлинської, кризи, позаяк він є визнаним фахівцем у царині морського права, а завтра починаються українсько-російські переговори про розмежування Азова та Керченської протоки.

Учора приблизно о 14-й годинi надійшло повідомлення від Держприкордонслужби України про те, що росіяни припинили будівництво дамби. На той час на «хвості» коси, що зупинилася за кількадесят метрів від лінії державного кордону, завбачливо позначеної нашими прикордонниками двома поперечними понтонами, мітингували козаки. Приблизно 50 самоскидів завмерли на дамбі, антураж доповнили кілька машин із мигалками та пара представницьких «мерседесів».
Наказ про припинення будівництва, як повідомляють російські ЗМІ, дав їхній прем'єр-міністр Михайло Касьянов. Сьогодні у нього в гостях побуває Віктор Янукович. Переговори проходитимуть з урахуванням учорашнiх заяв Леоніда Кучми, зокрема про відмову участі України в ЄЕП, якщо росіяни перетнуть кордон. Спрацьовують хитрі сценарії, вигадані політтехнологами Росії й України?

Учора о 16.00 дамба вперлася в лінію державного кордону. За деякими даними, повідомила «Українська правда», до буїв, якими позначено міждержавний кордон, ще залишалося кілька метрів. Це останні новини на той час, коли це число «УМ» готувалося до друку. На той час реакції російської сторони не було. О 16.10 з'явилося повідомлення вітчизняного Міноборони про початок неподалік кризової точки, а саме у районі мису Чауда, «практичних занять винищувальної авіації Збройних сил України з виконанням ракетних стрільб». Для тренувань у небо Батьківщини було піднято аж 17 винищувачів Су-27 та Міг-29 — рекордну за останні роки кількість літаків, які беруть участь у навчаннях. Як повідомила прес-служба Міноборони, проведення навчань було заплановано на кінець вересня, але внаслідок несприятливих погодних умов цю бадьору акцію перенесли на сьогодні.

Тузла. Край Батьківщини, її гострий кінець. Лише тоді, коли сусідка нахабно простягнула до нього руку і запрагла ним заволодіти, ми відчули, наскільки Батьківщина нам дорога. І мушлі на сірому піску, яких не видно на фото, але вони є, і зграйка мальків кільки, яка уявляється дуже реально, і, що дивно, не в жерстяній бляшанці, і прибережна піна, якої забагато, наче ген там, на Тамані, козачки випрали онучі цілої дивізії, — вся ця убога пейзажна лірика, все це природне майно є нашим, враз усвідомили українці. І головне — його болісно не хочеться втрачати. «С чего начинается Родина?» — З кінця.

«У ті часи далекі, тепер майже билинні» мені подобалися зовсім інші, ніж зараз, пісні Висоцького, й інші цитати з них, утім шкільне життя оточувало мене цитатами не з Висоцького, насамперед дурацькими — «Коммунизм — это молодость мира, и его возводить молодым», або «Вчитися, вчитися, вчитися...» (досі дивуюся, як з одного слова можна було зробити афоризм для всієї 250-мільйонної країни), або «Учитель, перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени».

Усе, що приєднано до нашого берега, є нашим, вважають у Москві. І починають насипати косу, щоб з'єднати український острівець Тузла зі своєю Таманню. МЗС України вже сказало своє рішуче слово. З особливою тривогою за прецедентом стежить Японія: а що, як раптом надумаються росіяни насипати дамбу, приміром, до найближчого з японських островів.
Йдеться про крихітний острів Тузла, який, хоч і знаходиться всього за 5,5 км від російського берега, але є територією нашої держави — після адміністративного переділу 1941 року Тузлу передали Українській РСР. Передісторія наразі необхідна, щоб зрозуміти, як так і чому, власне, російські самоскиди в останні дні вивалюють щебінь на мілководдя, аби Тузлу з'єднати дамбою з материком і, перетворивши відтак острівець на півострів, назвати його ще однією «п'яддю російської землі». Отже, на початку минулого століття це була все-таки коса, яка піщаним серпом врізалася в Керченську протоку. У 1925-му сильні шторми розмили її, і коса перетворилася на дрібнесенький острівець. Упродовж півстоліття природа потрудилася на майбутнє благо України — морські хвилі збільшили невелику протоку між Тузлою та російською Таманню до п'яти з лишком кілометрів. Якщо без жартів, то саме по цій протоці прокладено було адміністративний кордон між УРСР та Російською Федерацією. Цього тижня Російська Федерація, ця територіально дуже маленька країна, вирішила крадькома «прирости» Тузлою.