Одна моя знайома, в якої вже понад рік живе маленьке собача, нещодавно дуже емоційно скаржилася на «цю дурепу Мусю, яка знову погризла в коридорі всі шпалери». «Квартира не моя, — пояснювала Ірина. — А хазяйка, коли побачила подерті стіни, влаштувала такий скандал... Довелося оббігати півміста, щоб знайти такі самі шпалери, заклеїти дірки...» Знайома бідкалася, що вже й карала собаку, і кричала на Мусю, і мордою у «шкоду» тикала, але результату це не дало. Собака все одно дере стіни. А ще без упину гавкає, залишившись одна у квартирі. Розпитавши колег, друзів та родичів, які тримають чи колись тримали собак у квартирах, я з’ясувала, що зі схожими проблемами (чи зараз, чи багато років тому) стикалися практично всі. Лагідні «пупсики», залишені в чотирьох стінах без нагляду господаря, нерідко перетворювалися на нестримних монстрів–руйнівників. Цуценята завдають меншої шкоди: скавчать, гризуть взуття, роблять калюжі на килимах і залишають купки під дверима. А дорослі собаки сильніші, вони можуть перевертати стільці, розбирати меблі (!!!), шматувати лінолеум, рити паркет, гризти стіни. Неприємна штука, особливо коли ти «знімаєш» житло. Чому це відбувається і що з цим робити? Як угамувати «чотирилапого друга» і навчити його поважати людські правила? Із цим запитанням «УМ» вирішила звернутися до спеціаліста з дресирування.