Учорашні переговори Кабінету Міністрів із місією Міжнародного валютного фонду завершилися успішно: невдовзі Україна має отримати третій транш кредиту від добросердної фінансової установи. Голова місії МВФ в Україні Джейла Пазарбазіолу повідомила, що місія рекомендуватиме раді виконавчих директорів МВФ збільшити наступний транш до 3,3 мільярда доларів — на 100 мільйонів більше, ніж планувалося раніше.
Усе–таки російських чиновників іноді цікаво послухати. Бо багато невідомого можна дізнатися з їхніх монологів, особливо якщо ті стосуються України. Приміром, під час недавньої зустрічі з американським президентом Бараком Обамою своїми знаннями української дійсності вразив російський прем’єр Володимир Путін. Він упевнений, що в Україні мешкає 17 мільйонів російських громадян. Цікава цифір, бо, за даними останнього перепису (це ще коли нас було 48 мільйонів), представників усіх 130 нацменшин в Україні мешкало 10,9 мільйона. Виявляється, Путін переплутав мільйони з відсотками! А може, й не переплутав? «Такі постійні «помилки» російського керівництва в оцінці етнічної ситуації в Україні є спробою дезінформувати громадську світову думку і заявити про нібито особливе право Росії втручатися у внутрішні справи України», — зазначає у своїй заяві українське МЗС. Утім помилка є помилкою, і це не привід для міжнародної сварки. Але цього тижня Росія ще раз наступила на свій улюблений український мозоль.
Через блокування президії сесія Верховної Ради вчора так і не закрилася, тож, найімовірніше, парламентаріям доведеться зібратися на позачергове засідання наступного тижня. Утім не менш імовірно, що й такого засідання провести не вдасться, адже ситуація в законодавчому органі влади залишається незмінною: Партія регіонів відмовляється розблокувати роботу ВР доти, доки не буде ухвалено закон про підвищення соціальних стандартів, а фракції коаліції не погоджуються його підтримати.
Укотре далася взнаки давня «хвороба» російських моряків, чи то пак, уперте ігнорування ними порядків, які чорним по білому виписані в Українсько–російській угоді 1997 року «Про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України». Нагадаємо, будь–яке переміщення військової техніки й озброєння ЧФ поза місцем їхньої постійної дислокації обов’язково має бути узгодженим із місцевою владою та компетентними органами. Але всі ці правила, схоже, відчайдушним російським хлопцям, як–то кажуть, «до лампочки».
«Українська держава має визнати свою історичну тяглість і стояти на базі не УРСР, а УНР і УГВР», — каже останній з живих учасників бою за Карпатську Україну та членів підпільного парламенту 90–річний Євген Стахів. Він прибув зі США на святкування 65–ї річниці Української головної визвольної ради. За його словами, УГВР було зініційовано після того, як ОУН у 1943 році змінила свою платформу з тоталітарної на демократичну. А це, у свою чергу, — після того, як західняки–оунівці з похідними групами пішли на Схід і познайомилися з тамтешніми самостійниками. І сталося: гарячі карпатці, опинившись поряд з виваженими степовиками, згадали історію Запорозької Січі, про яку читали потай, навчаючись у польських школах. Згадали, що армія Української Народної Республіки, та й УПА устрій і термінологію (кіш, сотник, хорунжий) взяли від козаків, тож годилося б прийняти їх демократичний світогляд. Відбулася еволюція: від ідеології диктату — до ради і співпраці задля створення спільної демократичної держави.
І от ми вже маємо державу. Та чи відбувся перехід у суспільній свідомості від революційної романтики до спокійного державного будівництва?
Чи була легітимною з погляду міжнародного права Українська Повстанська армія? Відповідь на це питання автоматично підтвердить одну з тез–антонімів: для українського народу вояки УПА були бандитами, що «відривали мирне населення від братньої Росії», чи героями, які прагли ціною власного життя забезпечити землякам духовну, культурну й господарську свободу.
Два найважливіші уроки дає нам історія Української головної визвольної ради, 65–річчя якої відзначаємо цими днями. Перший — об’єднання українських патріотичних сил можливе і необхідне, особливо в кризові для нації періоди. Другий — запорукою успіху українського руху є його відкритість і демократичність.
«Камкординг» (camcording) означає несанкціонований запис фільму в залі кінотеатру на камеру. В Європі з таким видом піратства борються вже кілька років. Оскільки захист прав інтелектуальної власності там на значно вищому рівні, ніж в Україні, то кінопірати переключились на наші кінотеатри, постачаючи ринки й інтернет записами з українських кінозалів. Західні кіностудії у відповідь спонукають українські кінотеатри сканувати зали інфрачервоними камерами спостереження й приладами нічного бачення. Перший улов виявив лише трьох порушників із початку цього року.
— Відколи діє ваша асоціація?
— Із липня 2007 року. Це громадська організація, члени якої — кінодистриб’ютори (до нашої асоціації входять усі великі українські компанії — «B&H», «Геміні», «Кіноманія», «Аврора фільм»), музичні компанії, творці ігрових програм. Ми маємо договірні відносини з американською Motion Picture Association, в яку входять усі основні кіностудії США.
Продюсер, режисер–постановник, художній керівник центру сучасного мистецтва «Дах» і фестивалю Гогольfest Влад Троїцький уже забув, що таке відпочинок. Зі своїми колегами–акторами і гуртом «ДахаБраха» 24 червня на виїзному концерті–перформенсі він наробив галасу на цілий Санкт–Петербург, підняв на вуха пів–Москви, тиждень тому підкорив Польщу, а тепер збирається кочувати по Європі. При всіх своїх наполеонівських планах Троїцький не відволікається від підготовки грандіозного Гогольfestу, який пройде в «Мистецькому арсеналі» з 5 до 27 вересня.
