Після 1 травня Україна буде політично відділеною від решти Європи — завісою, яка не стане, звісно, такою щільною і страшною, як «залізна завіса» епохи «холодної війни», але все-таки відчуватиметься. Тому й назвали цю нову лінію поділу(лінію умовного поділу, як делікатно називають його політики з-за обох боків «бар'єра») «ситцевою завісою». Певний ефект присутності і певні відчуття співпричетності до Великої Європи в нас зберігатимуться, але ситцева фіранка суттєво заважатиме, це буде наче поцілунок через хусточку, така собі поєднаність «понарошку».
Напередодні нової хвилі розширення Євросоюзу «УМ» попросила надзвичайних та повноважних послів в Україні тих держав «нової десятки», які, на наш погляд, найтісніше співпрацюють з Україною, відповісти на питання, пов'язані з розширенням ЄС та його впливом на подальші стосунки цих держав із нашою.
1. Після входження вашої країни в Європейський Союз якими ви бачите проблемні точки у взаємовідносинах з Україною? Як вплине вступ вашої країни до ЄС на економічні стосунки наших двох держав?
2. Під час переговорів про майбутнє членство вашої держави в ЄС якими були найважчі питання, що потребували узгодження з Брюсселем?
3. За яких умов і коли ваша країна може приєднатися до Шенгенської зони та до зони євро?
4. Чи вважаєте ви, що вступ вашої держави до ЄС був безальтернативним і чому?

Об'єктом для журналістських досліджень може бути що завгодно на світі. Що завгодно з того, що викликає суспільний інтерес. А про багато з «того» писати просто треба — ну хоча б з огляду на професійний обов'язок. Писати ж про «Страсті Христові» ніхто з журналістів «УМ» якось не наважувався. Ми супроводжували життя кінострічки регулярними замітками про бюджет і прокат, про підбірку акторів і реакцію західного глядача, про місце зйомок і погоду в той час, про духовне зростання Мела Гібсона і «зубовний скрегiт» голлівудських заздрісників. Ми писали про багатство і тягар фільму, а не про сам фільм. Дарма одного сонячного ранку після перегляду «Страстей» я досить упевнено заявила: «А може, я напишу?». Пішов третій день. Думки плавають, цигарка димиться. Не пишеться. Висновок один: Бог є. Бог є, і писати про нього надзвичайно складно. Особливо навесні.

— Чи створено спеціальну комісію, яка вивчатиме результати тендеру з приватизації «Гути Ченстохової»? Коли буде названо остаточного переможця тендеру?

— Формально представник Міністерства держмайна отримав завдання до кінця місяця вести переговори з фірмою LNM (індійсько-нідерландський концерн, основний конкурент Індустріального Союзу Донбасу в тендері на приватизацію польського металургійного комбінату «Гута Ченстохова». — Авт.). Якщо ці переговори закінчаться позитивно, то, зрозуміло, переможцем і стане LNM, якщо негативно — то міністр держмайна мусить вирішувати, що робити далі. Представники Індустріального союзу Донбасу, які були недавно у Варшаві, мали свої застереження до процедури проведення тендеру і представили їх публічно. Ми ставимося до цих застережень дуже серйозно, їх передано і президентові Польщі, і прем'єр-міністрові.

Після того, як стараннями влади радіо «Континент» нарешті замовкло (спроби заткнути рота маленькій, але гордій радіостанції противники «розгулу демократії» чинили вже не раз), українські слухачі фактично втратили можливість слухати на FM-хвилях «ворожі» голоси — «Свободу», Бі-Бі-Сі, «Німецьку хвилю» тощо. А директор багатостраждального радіо Сергій Шолох тепер змушений переховуватися від переслідувань за кордоном. Бо, як з'ясувалося, перед припиненням трансляції «Континенту» пан Шолох відмовився перейти на інших бік барикад... Про погрози, які спонукали його залишити Україну, Сергій детально розповів в інтерв'ю «УМ», надісланому електронною поштою.

Одним влучним пострілом було вбито всіх «зайців»: «пристави» з Укрчастотнагляду зняли 20-кілограмовий передавач — і замовкли в Україні Бі-Бі-Сі, «Німецька хвиля» «Польське радіо», «Голос Америки», «Громадське радіо», а також вигнана з ефіру «Довіри» «Свобода», яка планувала знайти прихисток на хвилях радіо «Континент». «Ворожим голосам» слід було б «розкладати яйця в різні кошики», але річ у тім, що в цій країні, окрім «Континенту», ніхто не хотів їх брати. Після останніх подій на радіо «Континент» уже остаточно стало зрозуміло: надавати медійний притулок західним голосам і вільним радіо не тільки небажано, а й небезпечно для здоров'я. Директор «Континенту» Сергій Шолох рятується від політичних переслідувань за кордоном в одній з європейських країн.
Третьому березня 2004 року, коли зо два десятки чоловіків з Укрчастотнагляду та дюжина міліціонерів прийшли на радіо «Континент» і, не пред'явивши жодного судового вердикту, вилучили передавач, передували зовсім невеселі детективні події.

Реакція офіційного Києва на некрасиве відсторонення поляками Індустріального союзу Донбасу від приватизації металургійного комбінату «Гута Ченстохова» таки змусила Варшаву задуматися. Так, за повідомленням впливової «Газети Виборчої», польський прем'єр Лєшек Міллер у понедiлок звернувся до міністра держмайна Збігнєва Канєвського з проханням представити всю інформацію щодо процедури приватизації «Гути», аби переконатися, чи справді все відбувалося згідно з правилами. Спонукою до такого вищого «держконтролю» стала суботня телефонна розмова українського та польського прем'єр-мінiстрів, яка відбулася з ініціативи Віктора Януковича і суть та тональність якої неважко уявити. Українці потужно образилися, причому не тільки донецькі українці.

Мільйонами несправжніх сердець лежить день Святого Валентина на базарних рундуках. Серця порцелянові, глазуровані, дерев'яні, серця турецькі і китайські, серця на обгортковому папері, якщо не встигають продатися, — переходять у наступний рік без знижок. Бо назавтра вони нікому не знадобляться і за безцінь. Непродані ж серця-тістечка зачерствіють, серця-повітряні кульки пов'януть, наче з них щойно витекла любов. Діяльність серцепродажної індустрії коротка, як життя метелика.

Це російська народна казка про рибалку і Рибкіна. Вочевидь — про гебістського рибалку і нещасного Рибкіна. Солідний політик з незаплямованою репутацією, екс-спікер Державної думи, екс-керівник Ради національної безпеки, провідник партії «Ліберальна Росія», найпомітніший серед конкурентів Путіна на президентській забіговій доріжці, Іван Рибкін за п'ять днів перетворився на нещасливу особистість. Він повернувся з Києва неспокійним, засмиканим, у сонцезахисних окулярах, які не дуже пасували до похмурої московської ночі, і повідомив, що, ймовірно, зніме свою кандидатуру з виборчих перегонів. В одночасся політична кар'єра Рибкіна зазнала фіаско, сімейний затишок тріснув, психічне здоров'я похитнулося. Телевізори з особливою лукавинкою показали роздратовану Альбіну Рибкіну, яка вирішила не зустрічати чоловіка в аеропорту «Шереметьєво-1», проголосивши в адресу свого «пілігріма»: «Бідна Росія, якщо нею намагаються керувати такі люди!». Пані Альбіні було не до чеховських алегорій, за якими, коли тобі зрадив чоловік, дякуй Богові, що він зрадив тобі, а не Отечеству, зрештою, ображена жінка, напевно, й не спробувала з'ясувати, в якій ролі її залишив чоловік — Медеї чи Пенелопи.

Ті два шампури з шашликами були далекими від ідеалів «Книги про здорову та смачну їжу», хоч власники видавництва «Зелений пес» — брати Капранови — й готували їх не з зеленої собачатини, а з непоганої на вигляд телятини. Сумніваюся, що урядовці, яким призначався цей харч на пам'ять про письменницький спротив запровадженню ПДВ на українську книжку, поласували смаженею, позаяк їм напевно-таки доповіли, що готувався шашлик над палаючою автомобільною шиною, яку приперли вчора вранці під Кабмін зачинщики акції «Рукописи горять» і встановили на барбекюшниці. Чорний гумовий димище був, можливо, найефектнішим результатом літературно-громадського перформенсу — завдяки вітрові з Дніпра він тягнувся густим смогом прямісінько у вікна сірої урядової будівлі.

Цінна інформація для тих, хто ще не викинув ялинку: новий рік починається. Рік Польщі в Україні. Стартує він аж 30 березня виступом Хенріка Гурецького з Національним оркестром із Катовіц. Найіменитішими слухачами стануть обидва президенти — Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський. Щоправда, остаточно невідомо, де пролунають урочисті акорди (українська сторона ще донедавна порівнювала, почім оренда Опери і Національної філармонії і де б його зручніше заощадити бюджетну гривню), але, схоже, що таки не в Палаці «Україна», з громаддя якого ледь вивітрився аромат «Калінкі-малінкі» від закритого Року Росії.