Станом на 26 березня 2006 року найбільш значимою новацією закону про вибори народних депутатів був змінений прохідний бар'єр. Цифра «3», відома своїм магічним значенням, цілковито заволоділа увагою політгравців, які, отримуючи свіжі дані з ЦВК, напружено прораховували, проходять вони в Раду чи ні. Дехто, звісно, був значно вище цього, а от Наталка Вітренко, приміром, до «трійки» не дотягнула зовсім трохи. А якби за два роки перед цим Верховна Рада залишила незмінним 4-відсотковий бар'єр, в аутсайдерах (окрім пані Наталі) опинився б ще й товариш Симоненко... Однак зараз усе це вже нецікаво, оскільки тепер на перший план виходить інша річ: завдячуючи тим-таки змінам до закону, країна вже півроку живе без мажоритарних округів. Це означає, що в нас із вами більше немає прямого лобіста наших місцевих інтересів у вищому законодавчому органі України, в разі чого — треба звертатися до депутатів районних та міських рад. Та й то — до деяких. Адже й міськ- та райради обрані за списками і в багатьох «хлібних» регіонах значною мірою складаються з громадян, які живуть зовсім у інших місцях. Навіть обласні ради обрані за партійними списками, без прив'язки до конкретних вулиць і будинків.
Чи відчули ми різницю? Чи відчули її політики? Чи можливе повернення до змішаної виборчої системи? У цих питаннях намагалась розібратися «УМ».

За розподілом основних урядових портфелів про посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини дещо призабули. Тобто не зовсім: коли формувалася «помаранчева» коаліція, це крісло пропонували віддати соціалістам (в пакеті з іншими посадами, що складали б частку СПУ). Коли ж постала коаліція іншого формату, про можливого наступника Ніни Карпачової перестали говорити взагалі. Наприкінці липня та протягом серпня це можна було списати на втому від ексцесів, що супроводжували народження союзу між ПР, СПУ та КПУ. Але навіть тепер, перед початком нового політичного сезону, не всі експерти готові назвати свою топ-трійку (принаймні трійку!) претендентів на звання омбудсмана. Хоча й погоджуються один з одним в іншому: Карпачовою, цілком ймовірно, буде... Карпачова. Іншими словами, при великому бажанні вона — навіть всупереч Конституції й положенням про інститут омбудсмана — залишиться і при портфелі, і при депутатському мандаті.
Зі сказаного можна зробити щонайменше два висновки. Перший: Уповноважений із прав людини не є у цій державі персоною тієї ж ваги, що й, приміром, Генеральний прокурор (інакше версій і зважування шансів тих чи інших претендентів було б більше). Другий: навіть в ім'я неключової посади закон може бути порушений.
З останнім твердженням не варто поспішати: навесні Карпачова заявила про бажання скласти обов'язки Уповноваженого, отже, злісною сумісницею вона бути не збирається. Буцімто не збирається... А далі — час покаже.

Минули ті часи, коли Блок Юлії Тимошенко грайливо іменували «БЮТі», змішуючи в одне ціле і українську абревіатуру, й англійське beauty (що означає «краса»), і лідерку ... Виходив такий собі граматично-політичний комплімент, який згодом призабувся — чи то часи настали суворіші, чи то БЮТ наростив такі м'язи, що втратив претензії на асоціацію з субтильною принцесою.
У 2002 році Блок Тимошенко провів у парламент лише 22 своїх представників; 23-м став Андрій Шкіль — єдиний депутат-мажоритарник, що ввійшов тоді до складу фракції БЮТ. Невдовзі після виборів фракцію залишили відразу п'ятеро її членів, чкурнувши в інший табір — для опозиціонерів часи були не найкращі, й «виживали» тільки найвитриваліші. Нині рейтинг БЮТ фактично дорівнює популярності пропрезидентського «Народного союзу «Наша Україна», а щодо чисельності фракцій у парламенті, то вони майже зрівнялися. Зрозуміло, це не надто стимулює команду екс-Прем'єра до блокування з НСНУ... Кроки пані Тимошенко натомість направляють неабиякі її амбіції щодо фактичного кермування державою — адже, згідно з політреформою-2006, посада глави уряду (на яку претендує лідерка БЮТ) набуває додаткових важелів.
Власне, у суботу Тимошенко поставила остаточну крапку в питанні союзу з НСНУ: в інтерв'ю радіостанції «Эхо Москвы» вона назвала об'єднання політичних сил «двох Ю» в один передвиборчий блок «недоцільним». Додамо також, що і НСНУ наприкінці тижня так само визначився з форматом власного блоку — Тимошенко серед підписантів відповідної угоди на Спаській не було.
«Тимошенківці» ведуть власну гру і власні консультації. Останні вони назвали VII з'їздом Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина» і чомусь не пустили туди пресу. Мабуть, питання, що обговорювалися 26 листопада в конгрес-холі готельного комплексу «Київська Русь», не призначалися для сторонніх вух? Додамо, що досі закритим свій форум робили тільки «регiонали» Януковича. Та, видно, у потенційних союзників БЮТ — вельми серйозні проблеми, і переживати за неприглядний вигляд з'їзду було чого: розкол на прихильників Ющенка й Тимошенко охопив УРП «Собор», це саме загрожує партії «Реформи і порядок». Додайте сюди і скандал iз Михайлом Бродським, який заявив про намір відмовитись від місця у списку БЮТ на знак протесту проти перебування у тому ж таки списку Олександра Волкова та інших одіозних фігур. А на форум «Батьківщини» прийшли як «свої» вчорашні кучмісти — Губський, Фельдман, Плохой, Хмельницький, Веревський, тут також очікують екс-представника Кучми в парламенті Задорожнього...
У контексті сказаного вельми інтригуючим є те, що відбувалося за зачиненими дверима суботнього з'їзду «Батьківщини». Однак члени цієї партії, відомої суворою дисципліною, уникають коментарів. Зокрема, заступник Тимошенко по партії — Олександр Турчинов — повідомив лише, що головна мета зборів полягала у з'ясуванні конфігурації, якою партія піде на вибори, «тобто чи піде вона самостійно, чи у складі Блоку Юлії Тимошенко, або будуть ще якісь інші ідеї, які зможуть запропонувати нам наші делегати». Екс-глава Служби безпеки додав також, що наразі «Батьківщина» активно розбудовується — серед її майбутніх членів він назвав частину «соборівців», що відкололась від Матвієнка, «Єдину Україну» Богдана Губського (ця партія на власному з'їзді в суботу ухвалила рішення влитися в «Батьківщину») та — в однині — вихідця з ПРП екс-віце-прем'єра Миколу Томенка.
Другий етап з'їзду відбудеться 7 грудня в Палаці «Україна», й тоді ж буде оголошена перша п'ятірка партійного списку.
Що ж до сьогоднішнього співрозмовника «УМ» — члена політради «Батьківщини» Андрія Шкіля, то він так само підкреслив «суто робочий» характер суботніх консультацій, зазначивши, що «ми працюємо над документами, працюємо над тим, щоб делегати міжпартійного з'їзду, тобто з'їзду Блоку Юлії Тимошенко, були якісно підготовленими». Але розмова зі Шкілем торкалася ширшого кола питань.

«Тимошенко стала Алі-Бабою», — прочитала я якось в інтернеті. Прочитала і не відразу збагнула, чому саме Алі-Бабою, а не Попелюшкою чи Шахерезадою. Виявляється, автор заголовка мав на увазі те, що із повелителем Сезаму українську (на той момент) Прем'єрку поєднує кількість її вірнопідданих, тобто членів фракції БЮТ, адже останніх, як і знаменитих розбійників, тоді було рівно сорок. «Дотепно», — подумала я і тут же знайшла для себе нову розвагу — колекціонування назв статей. А відтак розсортувала зібране і зробила такі висновки.

16 вересня 2000-го зник Георгій Гонгадзе. У річницю цієї дати говорити, ясна річ, слід про найбільш знакового журналіста країни. Однак спочатку я хочу сказати про Настю Овчар. У неї з Георгієм є спільна кваліфікаційна ознака — вони з тих, кого використовують.

Якщо перші п'ять років влада ліниво перекочувала справу Гонгадзе у роті, то тепер вона її ковтає, не пережовуючи. Найбільш симптоматичне ставлення до неї засвідчив заступник Генпрокурора Віктор Шокін. Причому засвідчив, вдовольняючи безневинну цікавість газети «Сегодня» (від 11 серпня цього року) відносно того, чи потрібне Україні Національне бюро розслідувань і чи займалось би воно справою Гонгадзе. «Складне питання, — почав філософствувати Шокін. — З одного боку, це вбивство, і розслідувати його мало б МВС. Однак враховуючи політичне забарвлення, яке набула справа, скоріше вже — СБУ. Або спільно. Але точно не НБР, яке буде вести справи проти вищих посадових осіб, відстежувати високі корупційні зв'язки тощо».

Нова влада, як і належить новій владі, наводить порядки у спадкові, що їй дістався. Не можна сказати, що в неї це завжди виходить продумано та виважено. До її смикань чудово підійшли б слова з оповідання О’Генрі, герой якого говорив про себе: «Я метушився, як однорукий у кропивній лихоманці». Отож бо й воно: багато вентилюється повітря й мало чітко спланованих рухів, орієнтованих на результат. Але ближче до суті. Десь на п'ятому місяці президентства Ющенка черга вишикуваних на контроль інституцій дійшла нарешті й до судової влади. Зазирнувши у цю скриньку, можновладці визначили: треба реформувати. Дарма, що реформуванням судової гілки вже займалися у 2002-му. Тож наразі невідомо, чим ми, власне, займатимемось: чи то перебудовою вже наявного, чи то творінням світу з нуля.

Як відомо, Пауло Коельо наполіг на тому, щоб його останній роман — «Заїр» — був перекладений насамперед українською мовою. Роман вийшов слабким, відверто слабким — таке враження, що книжка написана тільки для того, аби було що перекладати. Країна, звідки Коельо привіз собі вишиванку і де перемогла помаранчева революція, очевидно, потребувала заохочення. Але ось вам сюжет: панянка на книжковій розкладці, продаючи «Заїр», винувато розводить руками: «К сожалению, по-русски — нет. Будут, но позже. И, конечно, дороже. Так что если хотите — берите (гидливо) эту...». Ні, нічого не зрозумів один із трьох найпопулярніших письменників світу про цю країну! Тож дарма затіяв роман зі згадками про битву за Сталінград, ворогів народу, степи Казахстану, комуністичну владу тощо. Говорять, що головна заповідь письменника — писати про те, що знаєш. І порушувати її — означає псувати власне мистецьке реноме. Хоча, якщо це втішить знаменитого бразильця, мало хто з тих, хто живе в Україні, сам розуміє власну державу. Тим паче — її владу. І нинішню в тому числі.

Америці спокій, напевне, лише сниться. Принаймні коли мова заходить про каліфорнійсько-українського обвинуваченого Павла Лазаренка. Не встиг завершитись судовий процес у справі Павла Івановича (відтепер, напевне, виникне потреба в нумерації і в додаванні до слова «процес» числівника «перший»), як захисники останнього заявили перед судом клопотання про проведення повторних слухань.

В історії зі скандальною суботньою знахідкою у видавництві «Новий друк», де поруч із безневинним дитячим «Барвінком» відкрився цілий «клондайк» воістину збоченської «чорнопіарної» продукції (плакатів зі спотвореними обличчями українських опозиціонерів тощо), «Україна молода» намагалася розібратися так само, як, мабуть, і решта наших колег по перу. Для більшої об'єктивності у цьому матеріалі ми подаємо винятково свідчення, що називається, з перших вуст.