Закон про опозицію, запропонований Блоком Юлії Тимошенко, Верховна Рада позавчора ввечері успішно провалила. «За» голосували всі 118 бютівців, а також 23 «нашоукраїнці» та 28 соціалістів. Партія регіонів не дала жодного голосу на підтримку закону, хоча її представники так само брали участь у підготовці проекту.

Безкінечна коловерть з одних і тих самих осіб, що були заступниками Генерального прокурора у «допамаранчевий період» і стають ними тепер, триває. Вчора, згідно з розпорядженням керівника ГП Олександра Медведька, одним із його «замів» призначено Віктора Пшонку. Відтак Пшонка куруватиме нагляд за дотриманням законності з боку МВС, СБУ, податкової міліції, державної митниці, а також структур, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією — під час проведення всіма згаданими службами оперативно-розшукової діяльності.

Колись справу Гонгадзе назвали «візиткою» України. Коли саме виникло це визначення, вже складно згадати. Але тоді до «візитки» ще не додавали слово «вічна»... Тепер же, очевидно, іменник з прислівником стануть на рушничок і житимуть разом, доки смерть не розлучить їх. Або доки Генеральна прокуратура не розкриє цю справу. Словом, бути їм разом на віки вічні.

На прохання прокоментувати обрання майбутнього Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а заразом і назвати кандидатури від своєї фракції депутат Партії регіонів Людмила Кириченко відповіла, що претендентів наразі продовжують обговорювати. А в цілому питання «так різко не стоїть», тобто квапитися, мовляв, нікуди. Насправді ж питання «стоїть» досить «різко», адже терміни, передбачені законом для того, щоб скласти списки пошукачів цього крісла, вже давно добігли кінця. Однак кожна політична сила живе, очевидно, за власним календарем. Як припустила Кириченко, новий український омбудсман може бути обраний і після Нового року. А доти «в.о.» головного хранителя громадянських прав виконуватиме відставлена з посади Ніна Карпачова.

Багатостраждальний закон про опозицію, розроблений трьома парламентаріями — Юлією Тимошенко від БЮТу, Миколою Комаром від Партії регіонів та «нашоукраїнцем» В'ячеславом Ковалем — знов не потрапив на розгляд у сесійній залі парламенту. Історія із ним, як пам'ятає наш читач, триває вже давно. Цього разу винести закон на перше читання завадило буцімто те, що з текстом його ознайомились іще не всі фракції. До того ж, він не пройшов обговорення у профільних комітетах, зазначила координатор більшості Раїса Богатирьова. Пояснення Богатирьової викликало досить різку реакцію у головних лобістів закону — депутатів від БЮТу, відтак заступник голови фракції Олександр Турчинов заявив навіть, що у нього складається враження, ніби парламентом керує не спікер Олександр Мороз, а пані Богатирьова.

Bерховний суд Іспанії ухвалив рішення про нове розслідування вбивства телеоператора Хосе Коусо. 8 квітня 2003 року 37-річний Коусо загинув, коли американський танк ударив по багдадському готелю «Палестина», в якому жили іноземні журналісти. Тоді ж було вбито й українця, оператора «Рейтер» Тараса Процюка. Минулого року позов родичів Коусо відхилив іспанський суд нижчої інстанції, але Верховний суд прийняв апеляцію, завдяки чому стає можливим зажадати екстрадицію звинувачених солдатів. Утім сім'я загиблого розуміє, що сержанта Томаса Гібсона, капітана Філіпа Уолфорда і лейтенант-полковника Філіпа де Кампа буде нелегко привезти зі США до Іспанії... Такими є сухі повідомлення міжнародних інформаційних агентств. З них ми беремо головне: Іспанія домагається покарання винних у смерті свого громадянина. Чи так само все відбувається й в Україні?

Ім'я Семена Глузмана називали в числі не так імовірних, як просто бажаних претендентів на посаду Уповноваженого з прав людини. Як знає наш читач, після відставки Ніни Карпачової крісло омбудсмана залишається вільним. Тож зараз у парламентських фракціях мав би тривати процес обговорення наступника Карпачової, адже закон вимагає, аби це питання було розв'язане у певні строки. Хоча жодного пожвавлення у цьому процесі поки що не спостерігається, і політики, зайняті вкотре більш актуальними питаннями (бюджетом тощо), не квапляться визначатися з претендентами. Що тільки зайвий раз доводить вторинність інституту омбудсмана в нашій країні. Однак ідеться зараз не про це. Поки що на тему «нової Карпачової» висловлюються тільки експерти і політологи. Дехто з них, до речі, припускає повернення в активне політичне життя Віктора Медведчука, яке, буцімто, може відбутись саме за рахунок того, що колишній голова кучмівської адміністрації займе крісло Уповноваженого. Залишимо це наразі без коментарів, тим паче що така версія існує лише на рівні припущення... Що ж стосується Семена Глузмана — людини трагічної і неординарної долі, — то він, по-перше, цілком реалістично оцінює власні шанси, а по-друге, заздалегідь відмовляється від подібної «честі», посилаючись на вік і втому від усієї абсурдності теперішніх українських реалій. Та про це — трохи згодом, а поки що до Глузмана є інше питання.

На тлі блюзнірських заяв російського МЗС стосовно Голодомору в Україні відбувається, як стало відомо, і дещо «корисне» та «позитивне». Приміром, урядовці України та Росії домовилися створити спільну комісію, що вивчатиме історію обох країн. Чим конкретно займатимуться фахівці, задіяні у даному проекті? «УМ» звернулась із цим питанням до директора Інституту національної пам'яті академіка Ігоря Юхновського. «Просто поговорять», — відповів він. І додав, що вiн не має негативного ставлення до роботи подібної комісії, але водночас і абсолютно не розуміє, для чого вона потрібна.

Володимир Гаврилович Біленко, біолог зі стажем, прощаючись зі мною, подарував мені яблуко. Сказав про нього, що це новий, нещодавно виведений сорт. Те одиноке яблуко певний час лежало у мене, як символ сирітства. Сирітства, що випало на долю мого візитера: дорослого сина вони з дружиною втратили, а цього року з життя пішла й вона. Через лікарську помилку. Напевне, хтось додав би: через «банальну» лікарську помилку... Однак жодна людина, проживаючи своє єдине життя, не погодиться із тим, що вона — всього лише зайва одиниця у статистиці фатальних промахів, яких припускаються наші ескулапи. І все ж історія, розказана на цих сторінках, є дуже типовою. На превеликий жаль.

Отже, сталося: парламент України прийняв закон про визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу, а Президент підписав цей акт наступного ж дня. Тобто вчора, як і слід було очікувати, мало не першою на подію зреагувала Москва. Офіційний представник МЗС Російської Федерації Михайло Каминін з жалем розповів пресі, як «ми намагалися пояснити нашим українським колегам, що такого роду питання повинні розглядатися істориками-фахівцями в рамках існуючих двосторонніх відповідних механізмів, і що це питання не варто політизувати». На щастя, українцi цього разу виявилися надто «впертими», аби вирішувати питання українського Голодомору у «двосторонньому» порядку, тож у власній країні дали собі раду самі.