Заради благодійності (і піару, з нею пов’язаного) знаменитості готові на подвиги. А зректися спілкування у віртуалі — це для нинішніх зірок, які вже не мислять себе без «Твіттера», «Фейсбука» та інших соціальних мереж, — неабиякий вчинок. Але на заклик співачки Алісії Кіс вони зважилися на такий крок: добровільно прикрили свої інтернет–блоги, аби привернути увагу до Дня боротьби зі СНІДом, який відзначають сьогодні.
Усе було в ній незвичайне. Ім’я. Белла — з італійським захватом «прекрасна», повне ім’я Ізабелла — романично–витончене. Два «ах» — у прізвищі і по–батькові — Ахмадуліна та Ахатівна. Цей подвійний «ах» мимоволі стає в паралель із російською поетичною іконою Анною Ахматовою. У поезії Белли Ахмадуліної чітко прослідковується тяглість традицій російської літератури, у віршах постійне звернення до Марини (Цвєтаєвої), до образів Мандельштама, Ахматової, Пастернака, у житті вона дружила з Анастасією Цвєтаєвою і Надією Мандельштам, інтерв’ювала Володимира Набокова, виступила на захист Бориса Пастернака, коли того цькували у пресі за Нобелівську премію, її дебют у літературі всіляко підтримував Павло Антокольський (їй присвятив вірші «Здравствуй, Чудо по имени Белла, / Ахмадулина, птенчик орла!»). Її «іноземність» — батько татарин, мати — з італійським корінням. Її яскрава краса — мушки, чорні вуалі, якась балетна тендітність і зворушливість, популярність у чоловіків, численні романи. Її особливі інтонації, коли читає вірші, — тягучі, в’язкі, одухотворені, патетичні.
...У Холонів потрапила тоді, коли ще не вщухли післявиборчі пристрасті. Як і чотири роки тому, за посаду сільського голови у Холоневі змагалося четверо достойників. Усі — люди знані, авторитетні, й балотувалися теж не вперше. Але холонівці знову проголосували за чинного голову Олександра Мартинова. І якщо у 2004–му він обійшов своїх конкурентів трохи більше як на тридцять голосів, то нині відрив був солідний — понад триста. Але сказати, що все село із сусіднім Новоставом однозначно сприйняли перемогу Олександра Акакійовича, не можна. Дехто відверто казав: «Нащо нам грузин? Невже своїх нормальних людей не вистачає?»
«Бо–жо–ле... Ви тільки вслухайтеся, як по–французьки це звучить!» — замріяно протягує солідний чоловік у костюмі з краваткою, відпиваючи черговий ковток зі свого бокала. Ігор — бізнесмен, його фірма давно й тісно співпрацює з французькими партнерами. Сам кілька років прожив у Франції, і коли чує заповітні слова Le Beaujolais Nouveau est arriv?! («Молоде «Божоле» прибуло!»), розпливається в меланхолійній усмішці: «Ну нарешті!». Продегустувавши довгоочікуваний напій, Ігор прицмокує: «Цьогорічний врожай, схоже, напрочуд вдалий! Минулого року була така бурда, що більше літра й не вип’єш...»
Ім’я Василя Сильвестрова могло б стояти сьогодні в чільній десятці митців, які жили і працювали в Україні в першій половині двадцятого століття. Могло б — якби не кілька важливих обставин, що зіграли фатальну роль. По–перше, йому не вдалося повно, в усій багатогранності розкрити талант — художника розстріляли в 1937–му, за кілька місяців до того, як йому мало виповнитися п’ятдесят. По–друге, відтоді і аж до 1988–го його ім’я перебувало під забороною: ні опублікувати статтю про нього, ні хоч би згадати в переліку інших українських майстрів пензля вважалося неприпустимим.
Мабуть, першу в післявоєнний час надзвичайно високу оцінку доробку Сильвестрова дав один із найавторитетніших фахівців, доктор мистецтвознавства, а згодом член–кореспондент НАН України Платон Білецький тільки в часи перебудови. Однак зроблено те було не у відкритій публікації, а на допиті в управлінні КДБ у рамках справи щодо реабілітації репресованого. Шостого червня 1988 року, відповідаючи на запитання слідчого, Білецький сказав: «...Я знаком с творчеством Сильвестрова В. И. и считаю его одним из лучших художников Украины 30–х годов. Это был великолепный мастер колорита и пейзажей. Кроме того, Сильвестров писал стихотворения на украинском языке, которые я также оцениваю как высокохудожественные».
Відтепер кожен охочий має змогу здійснити віртуальний тур по будь–якому з українських спортивних об’єктів до Євро–2012. Так, днями на офіційному сайті НСК «Олімпійський» з’явилася тривимірна (ЗD) панорама стадіону з 150–метрової висоти. Її створено за допомогою аерофотозйомки, що проводиться впродовж останнього місяця над спортивною ареною і прилеглими до неї територіями за допомогою радіокерованого вертольота, завдяки чому створюється враження польоту. Вслід за «Олімпійським» панорамну 3D–візуалізацію розмістив і львівський стадіон — відвідувачі сайту держпідприємства «Дирекція з будівництва об’єктів до Євро–2012 у Львові» можуть під різними кутами простежити за процесом будівництва, а також за тим, як споруда виглядає зсередини.
Із настанням холодів українців усе рідше сідатимуть за кермо залізного друга. З одного боку — через ожеледь, з іншого — через вартість пального. Бензин в Україні розпочав прогнозоване вже давно подорожчання. І хоча темпи зростання його вартості в останні дні дещо уповільнилися, це не має нікого вводити в оману, — стверджують експерти. Реальна податкова та економічна ситуація сприяє подорожчанню енергоносіїв.
Демократичним силам знадобиться ще не один рік для консолідації, а з метою знаходження консенсусу суспільство потребує відкритого діалогу. На цьому наголосив лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко в ефірі програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер».
Українська влада висловила готовність до компромісу з підприємцями. Запевнення пролунало на найвищому рівні — від Президента Януковича, який зараз розмірковує, чи ветувати Податковий кодекс, чи підписати. У суботу, після вшанування пам’яті жертв голодоморів, глава держави разом із Миколою Азаровим наважився завітати на «новий Майдан». Глава держави переклав відповідальність на Прем’єр–міністра і зіграв із ним «у хорошого й поганого поліцейського».
«Чай із Януковичем» вселив у підприємців віру, що кодекс буде заветовано. Надалі вони відмовляються брати участь у переговорах із владою, бо чекають не точкових поправок, на яких наполягає Азаров, а цілковитого відхилення кодексу.
