Рада проти тиради

Генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв має всі шанси увійти в аннали дипломатії. Нещодавно він відзначився неабиякими «пізнаннями» в українській лінгвістиці, зазначивши, ніби українську мову в Західну Україну принесли більшовики. Тепер набирає обертів розголос про його псевдоісторичні пізнання — Гузєєв зайнявся поясненням слів Володимира Путіна, котрий заявив, що перемогу в ІІ Світовій війні Росія здобула б, навіть якби Україна не входила до складу Радянського Союзу.

Справа справа, справа зліва

В Україні знову заговорили про об’єднання партій. Песимісти відразу ж не повірили в перспективу цих розмов, а прагматики висунули версію: мабуть, до носа українських політиків уже долинув запах грядущих парламентських виборів... Цікаво, що об’єднавчі процеси анонсовано на двох флангах політики.

Не вір, не бійся, не проси

Не вір, не бійся, не проси

Я не належу до оптимістів, котрі стверджують, що ця влада не втримається й до осені. І я не належу до песимістів, котрі вважають, що Янукович та його команда прийшли надовго, як мінімум на десять років.

Я переконаний, що протистояння буде тривалим і непростим. Тому треба налаштуватись на запеклу боротьбу.

«Казахстан уже не вирвеш із серця»

«Казахстан уже не вирвеш із серця»

Хоч і народився Євген Золотарьов у селищі цукровиробників Халтуріному, дитинство видалося несолодким. Батько, шофер за фахом, загинув на фронті ще на початку війни. Мати, різноробоча бурякорадгоспу, залишилася одна з трьома синами, серед яких Женя був середульшим. Тож дитячі роки вкарбувалися у пам’ять передовсім злиднями та вчинками типової «безбатьківщини», що лише додавали клопотів неньці. Щоправда, згодом ті витівки «компенсувалися» потягом до знань і паростками лідерських якостей, завдяки яким став комсомольським активістом ще зі школи. Після закінчення сільгоспінституту і двох років роботи за фахом на рідній Полтавщині у березні 1961 року поїхав на казахстанську цілину. Спершу працював у Акмолінській області головним зоотехніком радгоспу «Подлєсний», а вже з грудня — директором радгоспу «Андріївський».

Зрештою, за 31 рік безперервної роботи в Казахстані не оминув практично жодного щабля партійно–господарської «номенклатурної» драбини районного та обласного рівнів, «дослужившись» до посад першого секретаря Актюбінського обкому партії та голови облради зі статусом фактичного «хазяїна» потужного промислового регіону. В 1992 році повернувся на Полтавщину. А через 4 роки знову відбув до столиці Казахстану вже як керівник торговельно–економічної місії у складі посольства України. Після закінчення дипломатичної служби став генеральним директором асоціації «Полтавацукор», яку очолює й зараз, напередодні свого 75–річчя. Однак ту першу керівну булаву директора радгоспу вручили йому в 25–річному віці. А очолюваний радгосп лише орної землі мав більше 31 тисячі гектарів — за українськими мірками це фактично піврайону. Чи не страшно було майже зі студентської лави «занурюватися» в такі масштаби робіт? І чи справді добровільно їхав на цілину?

Із процентів каші не звариш

Із процентів каші не звариш

Минулого тижня волиняни пережили легкий шок від почутого з вуст Миколи Азарова. На засіданні уряду той обурився волинськими цінами на харчі у грудні: «У нас що, Волинська область в іншій державі знаходиться? Там люди не такі, що їм настільки ціни підняли?!». Цифри, якими оперував глава уряду, справді вражали. Так, борошно вищого сорту в цілому по Україні подорожчало на 5,6 відсотка, а у Волинській області — на 24,6, крупа манна — на 6,4, тоді як у нас — на 33,2; масло вершкове подорожчало в середньому на 10,2 відсотка, проте на Волині — аж на 23. Саме ці показники вивели Волинь у лідери з подорожчання серед усіх областей України. Як могло таке статися в небагатій області, де середня зарплата — одна з найнижчих у державі? Прем’єр–міністр волів почути це від керівника не лише нашої області, а ще чотирьох областей, де допустили різке зростання цін.

«Чаювання» зі смертю

Минулої п’ятниці вранці мешканці однієї з п’ятиповерхівок на вулиці Сумській у Кременчуці помітили, що підвал їхнього будинку заливає гарячою водою і за звичкою викликали комунальників. Останні ж, спустившись донизу, почули крики про допомогу... Тоді вже не обійшлося без втручання рятувальникiв, які й винесли на ношах із затопленого майже на півметрову висоту підвального приміщення двох потерпілих (31–річного чоловіка і 41–річну жінку) з серйозними опіками кінцівок. Обох одразу відвезли в опікове відділення тамтешньої лікарні у стані середньої тяжкості.

У Водяники, на лижі

Новина для любителів зимового відпочинку: у Водяниках, що у Звенигородському районі на Черкащині, відкрили нову гірськолижну трасу «Лісова». «Довжина цього спуску — 800 метрів. Там є сім трамплінів, три віражі, а перепад висоти становить 65 метрів. Туристи дуже задоволені новим спуском», — розповідає «УМ» адміністратор сайту «Водяники» Володимир. За його словами, загалом на гірськолижному курорті цієї зими в розпорядженні любителiв активного вiдпочинку аж три траси, дві інші трохи менші — протяжністю 450 і 590 метрів, працюють два підйомники. Та й зі снігом, на щастя, проблем цьогоріч нема.

Канівський «Аделаджа»

Канівський «Аделаджа»

У Каневі правоохоронці виявили місцевого «Аделаджу». Цей 42–річний пастор так само, як і друг київського мера Черновецького — «посол Божий» Сандей Аделаджа, попався на тому, що разом iз молитвами видурював у прихожан гроші. «Працював» не з бідними людьми, а з тими, хто мав можливість не скупитися на нужди церкви. Одну з прихожанок своїми поборами святий отець ледь не довів до самогубства. Жінка ладна була накласти на себе руки через банківські борги, яких вона назбирала завдяки «святому душею» батюшці.

Захворів? Помирай...

Захворів? Помирай...

Координатор проекту «Захист прав порушень людини у галузі охорони здоров’я» Айгуль Муканова наголошує, що проблема відсутності у вітчизняних колоніях та СІЗО належної медичної допомоги у 2010 році набула страхітливих масштабів. «Ситуація ніяк не може зрушити з мертвої точки. Зафіксовано дуже багато випадків, коли людей запроторюють під варту, хоча вони не загрожують суспільству», — каже пані Муканова.

Фальшива «Кобра»

Автомобіль 21–річного Валерія о четвертій ранку на автодорозі Київ — Рівне поблизу села Бриків Корецького району зупинив автоінспектор. Представившись співробітником спецпідрозділу «Кобра» та пред’явивши посвідчення, він вилучив у водія документи на авто й почав вимагати гроші за їхнє повернення. Молодого водія здивувало те, що інспектор працював один на червоному автомобілі Mitsubishi Lancer. Згодом пригадав і те, що загону «Кобра» вже два роки, як не існує — після спроби поспілкуватися мовою жестів з одним із українських політиків. Тому Валерій не забарився звернутися до правоохоронців.