Укладачка виданого минулоріч в Ужгороді рецептурного збірника «Бабусині страви» Тамара Новицька титульними словами передмови зробила вислів Брійат–Саварена: «Тварина насичується, людина їсть, а розумна людина вміє харчуватися». Спонукав збирати рецепти закарпатських страв нині вчителя–методиста, відмінника освіти та ще й активну діячку товариства «Краяни Рахівщини» кулінарний бабусин записник, знайдений у родинній шафі. «З дитинства пам’ятається, якою смачною була їжа, приготовлена бабусею, котра мала до куховарства дар від Бога, — згадує Тамара Василівна. — А далі до бабусиних рецептів за роки додалися ще й інші, зібрані по селах і містах Закарпаття, зокрема у Великому Бичкові, записані від різних жінок — берегинь сімейних традицій». Основа видання — рецепти 20—30–х років минулого століття. До речі, укладачка «Бабусиних страв» переслідувала ще одну мету — донести мову регіону Тиси такою, якою вона була колись. Тому і написані рецепти у книзі діалектом. Тож подолавши зі словничком, що в кінці видання, мовний бар’єр, готуємо, як колись і тепер у закарпатському краї.

Якщо ви цікавитеся диваками, то, напевно, чули про Валентина Штефаньо з Ужгорода. 31–річний закарпатець прославився тим, що робить із шоколаду і тіста оригінальні штуки: понад 20–кілограмове пасхальне яйце, 10–, а потім 20–кілограмова новорічні ялинки, плаття з тістечок для нареченої. Ексклюзивні шедеври кондитерського мистецтва навряд чи з’явилися б, якби не сестра — теж Валентина, яка зараз живе у Франції. Весільне плаття не уявити без дружини кондитера — Вікторії. Тож напередодні свята всіх закоханих — про Валентина, Валентину і Вікторію («жінку» і «перемогу»).

Напередодні Різдвяних свят — атеїсти ми чи віруючі — усі обов’язково згадуємо традиції і звичаї, що нерозривно пов’язані з кулінарним надбанням народу. По достовірну фахову інформацію про святково–обрядову їжу ми звернулися до відомого етнографа Лідії Артюх — автора книги «Традиційна українська кухня в народному календарі».

Ви уже налаштовували дітей: якщо будуть слухняними, то Святий Миколай залишить їм під подушкою омріяну іграшку чи книжку? Пройдуть за сьогоднішнім ще два дні, настане ранок — і, розплющивши очі, ваші син чи донька відразу схопляться шукати подарунок. І малюк знайде, що хотів. Проте свято може тривати, якщо ви приготуєте дитині солодкий сюрприз — здобного «миколайчика»: дідуся–чарівника чи ялинку.

У багатьох азійських країнах перед початком трапези не кажуть традиційне «Смачного». Як побажання приємного столування там звучить: «Пригощайтеся рисом». Як у нас хліб — усьому голова, так на Сході — рис. У східних країнах піала з рисом — не соленим і нічим не приправленим — подається окремо як символ чистоти та благополуччя. Захід рис обожнює по–своєму. Наприклад, за останню сотню років візиткою Італії стало різотто, Іспанії — паелья, основою яких є рисові зерна. Сьогодні ми спробуємо поповнити рецептурний записник стравами з корисного злаку.

Французи кажуть: «Обід без супу — як будинок без парадного входу». Таке ж шанобливе ставлення до перших страв і в українців. І навіть якщо найголовніший у національній кухні — борщ, вміння приготувати прозорий суп, суп–пюре чи суп із заправкою — справа честі кожної порядної господині. І якщо влітку ми «балуємось» із холодними супами, то зараз затребувані фундаментальні і наваристі перші страви: прийшовши з холоду додому, відразу хочеться нагрітися чимось рідким і теплим (глінтвейн першою стравою не вважається).

Інколи дивишся на картоплю, рис, кабачки або огірки з помідорами — і здається, що нічого нового приготувати з них уже несила. Коли вас здолає такий розпач, купіть кілька шматків різного сиру — і життя налагодиться. Продукт, про який згадували свого часу і Аристотель, і Гомер, виручить кожну господиню. Нового смаку молочний продукт надасть і супу, і салату, і овочевій запіканці. А підсмажений запанірований твердий сир не пробували?

Для любителів яблук настала найкраща пора: врешті–решт можна досхочу поїсти справжніх пахучих плодів. У сезон найсмачнішими будуть і різні салати та десерти з яблуками, а також нафарширована ними гуска чи навіть незвичний яблучний суп.

Сани для зими можна приготувати і весною, і восени. А різного роду їстівні припаси — тільки в сезон дозрівання ягід, овочів та фруктів. А він — у розпалі. Тому пробуємо збагатити досвід господинь деякими цікавинками про засолювання і консервування огірків та зберігання для зимових чаювань аґрусу, слив,.. кабачків і ревеню.

Після чотирирічної перерви у Крим я повернулася з надією відпочити від Києва і хоч трохи — від домашніх кулінарних приготувань. Тому, зрозуміло, періодично заходила в різноманітні харчевні. Чи не найколоритніші вони — на плато гори Ай–Петрі. Принаймні мені цього разу найбільше запам’ятався візит у кафе «Мераба».

Якщо ви підніметеся на вершину «канаткою», до цієї триповерхової будови, що з протилежного боку, можете й не дібратися. Бо на кожному кроці вас трохи не тягтимуть за полу або продавці кримськотатарських капців і шапок, або фотографи із птахами, або власники їздових віслюків, коней чи верблюдів. А не встиг ти відбитися від пропонованих сувенірів та атракцій — тебе вже припрошують перекусити.

Уже накатавши дітей на тваринах і купивши їм розшиті бісером та пайєтками головні убори, ми здалися Халіту — молодому кримському татарину, який показав нам нове кафе, де господарює з братами Ернесом та Енвером. Хоча заправляє усім їхня тітка Надія, яка все життя вчителювала, а тепер зайнялася бізнесом на Ай–Петрі.

Кримськотатарська кухня — це мікст страв східних народів. Тому, не досліджуючи етимологію, просто спробуємо найпопулярніші з них.