Українці належать до найбільших націй Європи, посідаючи шосту сходинку із 43 країн. Однієї української діаспори більше, ніж населення багатьох держав. Українці за кордоном опинялися по-різному: одних гнала нужда, інших — переслідування, але були й ті, хто, живучи на прадідівських землях, опинялися у складі інших країн. Такими є наші земляки в Словаччині, Польщі, Румунії. Їм було чи не найважче, бо на них спрямували всю державну машину асиміляції.

Я виходжу з маршрутки вже через годину їзди з Ужгорода. За тою горою — Словаччина. До неї — кілька кілометрів. Кілька кілометрів нездоланності! Адже кордону тут ніколи не було. Його проклали після Другої світової, розділивши гору на українську і словацьку. Залишивши словаків в Україні, а українців — у Словаччині.

Ми заходимо у двоповерховий будинок на початку вулиці Прикордонної у Грушеві. (Прикордонна, бо через річку - Румунія). Журналісти виходять з мікроавтобуса промоклі й втомлені після відрядження, але тут оживають. Ще б пак! Адже таке навряд чи десь ще зустрінеш!

Він приїжджає на Закарпаття нечасто - раз-двічі на рік. Але вважає ці відвідини дуже важливими. Адже тут відчуває зв'язок із землею, на якій побачив світ. На Закарпатті його знають і люблять. Тому виділити годину-півтори для розмови - ціла проблема: завжди хтось крутиться під боком зі словами вдячності.

Ми їхали в Луганськ з Ужгорода. З кордону Євросоюзу - до кордону з Росією. 1500 кілометрів безкінечного хитання полицями, вагонами, тамбурами і туалетами. Півтори доби у задушному товаристві несвіжих тіл і неймовірної кількості спожитого пива та цигарок. Ми їхали на гастролі.

Ми сидимо в кав'ярні. Тут узагалі-то не палять, але нам дозволили. Ми щойно познайомились. Олександр Дякулич, колишній гравець юнацької збірної України з футболу, виступав у командах майстрів другої ліги чемпіонату СРСР. Нині — головний тренер команди «Бужора» (Іршава), яка грає у вищій лізі на першість Закарпаття. Дякуличу 42 роки, але виглядає він значно старше. І винна у цьому подія, про яку Олександр розповідає:

Один із найвідоміших українських релігієзнавців Андрій Юраш — автор грунтовних публікацій не тільки в Україні, а й за кордоном, причому в дуже поважних спеціалізованих виданнях. Він приїхав до Ужгорода презентувати свою книжку «Папа Іоанн Павло ІІ», перший наклад якої вже розійшовся, а харківське видавництво «Фоліо» готує другий.

Парламентські вибори-2006 на Закарпатті запам'ятаються кількома обставинами. По-перше, повною відсутністю адмінресурсу, що для цього краю, завжди лояльного до влади, є небаченим явищем. По-друге, найдовшими чергами на виборчих дільницях, які, за звичкою, легше долало старше покоління, аніж молодше. І по-третє — критикою пропрезидентського блоку з усіх боків.

Ми йдемо довгою, як радянська дійсність, вулицею Шевченка. Зустрічні шанобливо вітаються з моїм провідником. Василя Рогача тут знають усі. Тутешні інтелігентські родини Рогачів, Лацаничів, Герзаничів, Шелепців славні не тільки у цьому селищі, а й по всьому Закарпаттю.

Візит Юрія Єханурова на Закарпаття, який відбувся минулої суботи, був прикметним з кількох міркувань. За рік «помаранчевої влади» до Ужгорода так і не вибралися ні Президент, ні Прем'єр-міністр. Крім того, це була друга в житті подорож на Закарпаття самого Юрія Єханурова. Вперше він відвідав найзахіднішу область України торік під час приватної поїздки, що є підтвердженням того, як далеко в закутку перебуває цей самобутній регіон.