Якщо 1 грудня в магазині вам на здачу дадуть невідому зелененьку купюру із портретом Франка на лицьовому боці та жiнкою з пальмовою гiлкою на зворотному — не лякайтесь і не тягніть продавця-«фальшивомонетника» в міліцію — із початку наступного місяця в Україні «ходитимуть» нові двадцятигривневі купюри. Такий передноворічний сюрприз для громадян (і піар-акцію для себе) приготував Національний банк. Кажуть, заміна старих двадцяток — черговий етап грошової реформи.

У недалекому майбутньому на українську паливно-енергетичну галузь чекають серйозні зміни. Рішенням уряду і парламенту газовий сегмент енергетики візьме курс на видобування блакитного палива з морських глибин. Зараз цей напрямок в Україні ледь-ледь зароджується. За підрахунками спеціалістів, 96 відсотків морських надр нерозроблені, тоді як за активної експлуатації можуть значно зменшити енергозалежність держави від країн-імпортерів палива. У структурі НАК «Нафтогаз України» розробкою шельфу займаються дві компанії — ДК «Укргазвидобування» і ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Чи не помічали ви останні п'ять днів, що купуєте «більш захищені» цигарки та алкогольні напої? Згідно з постановою уряду, з 1 листопада заборонено продаж алкоголю та тютюну зі старими акцизними марками, натомість на кожну пачку чи пляшку буде наклеєно нові, з голографічними елементами, що міститимуть інформацію не лише про вид продукції, а й про її літраж (для алкоголю) і навіть місцевість урожаю, скажімо, винограду. Таким чином, сподіваються в Кабміні, вдасться захистити ринок від нелегальної продукції.

«Ловись, рибко, велика і маленька!» — мабуть, саме так цього року примовляли службовці з Державного департаменту рибного господарства Міністерства агрополітики, бо з січня до серпня в Україні виловили таки чимало: майже 170 тисяч тонн риби та морепродуктів. Як розповів начальник держдепартаменту Сергій Алимов, попит на «дари річок і морів», зокрема й консервовані, сьогодні прямо пропорційний купівельній спроможності населення. Щоправда, за останні роки у покупців великою пошаною користуються дешеві сорти рибки: кілька, тюлька, хамса. Натомість червона та біла морська риба, така як палтус чи сьомга, користується все меншою популярністю через її дороговизну.

Не знаю, як люди жили без чiпсів десять років тому, але сьогодні непросто уявити споживчий кошик українця, насамперед — мiського, без хрумких картопляних пластівців. Любителі похрумтіти можуть бути втішені: на наступний рік виробники «модного» продукту обіцяють випустити на тисячу тонн чiпсів більше, ніж цьогоріч, розширивши виробництво до шести тисяч тонн.

«Це — Олексій. Його сорочка випрана дорогим порошком. А це — Петро, чия сорочка випрана нашим, якісним. Ви відчуваєте різницю?». Це риторичне запитання щодня ставить нам відома реклама. «Не бачу ніякої різниці!» — щиро дивується дружина одного з них. А от кому не можна позаздрити, так це жінкам наших героїв, бо прати сорочки доводиться щодня: Олексій та Петро працюють на землі. У їхній роботі, як і в сорочках, на перший погляд, немає ніякої різниці — обоє виросли в селі, обоє займаються сільгоспвиробництвом, обоє орендують в односельців паї, обоє отримують прибуток і однаково люблять свою роботу. Проте насправді відмінності між чоловіками чималі, адже Олексій Чередниченко — фермер із Донеччини, а полтавець Петро Дмитрович Неварикаша — голова агрофірми «Наталка-полтавка».
З'ясувати особливості роботи і способу мислення директора агрофірми (екс-голови колгоспу) і фермера-приватника вирішила Міжнародна фінансова корпорація, провівши дослідження «Розвиток аграрного виробництва та аграрного бізнесу в Україні». На які культури роблять ставки нинішні сільські керівники, як і кому продають вирощене, де шукають спеціалістів, наскільки обізнані з аграрним законодавством, — ці та інші запитання фахівці МФК поставили не лише Чередниченку та Неварикаші, а й ще 400 їхнім колегам як із західних, так і зі східних областей України. І виявилося: те, чого не вміє Олексій, уміє Петро Дмитрович, а там, де Петро Дмитрович отримує збитки, Олексій пожинає прибутки. Словом, дослідження цілком об'єктивно відповіло, яка форма господарювання на селі най-найкраща, — ніяка.

Майже чверть українців харчується абичим через брак коштів на їжу. Такі невеселі дані, що були отримані в результаті опитування серед мешканців сіл та міст усіх областей України, оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології. При цьому, як не дивно, міські мешканці почуваються усе-таки краще за сільських: у місті не можуть собі дозволити смачно попоїсти 20 відсотків опитаних, а в селі — аж 31 відсоток.

Отримати квартиру в наш час майже нереально. Щасливчиків, котрим «перепадає» ключ від вистражданої столичної хати за рахунок мiста, щороку лише 80 тисяч, і це при 220-тисячній черзі. Отож ті, котрим випав фартовий ордер на житло, одразу стають об'єктом для заздрощів «добродушних» сусідів. Донедавна відчувала на собі завидки і киянка Світлана Берченко. Ще б пак: звичайній трударці після восьми років поневірянь і «відстою» в квартирній черзі перепала однокімнатна квартира в престижному районі. Та щастя жінки тривало недовго — квартиру, яку Світлана отримала від Деснянської районної державної адміністрації, поважна установа забрала назад. Пояснення, яким відкараскувалися чиновники, відповідаючи на скарги, звучить просто вбивчо: вони, бачте, переплутали і видали Світлані «чуже» житло...

Зараз в Україні продаж земельних ділянок «з молотка» здійснюється не так активно, як хотілося б, головним чином через відсутність відповідних кваліфікованих фахівців. Лише у 4-5 містах торги проводяться регулярно. Такі дані оприлюднили учасники американського Проекту підтримки приватизації землі в Україні. За останні два з половиною роки по Україні було проведено близько 50 аукціонів у 30 населених пунктах — великих містах та передмістях.

Найближчим часом пенсіонери, ветерани війни та інваліди — власники земельних паїв — матимуть змогу безкоштовно отримати державні акти на право володіння землею. Це передбачає проект «Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру», гроші на який надає Світовий банк.