Починаючи із сьогоднішнього дня, пісні австралійської рок–групи AC/DC можна не лише слухати, а й... пити, і від того п’яніти. Саме в четвер у магазини Австралії надійшло вино, назване на честь композицій сіднейських хард–рокерів. Відповідну угоду уклали AC/DC та виноробна компанія Warburn Estate.

— Моня, як ти думаєш, чому Путін і Медведєв тягнуть із рішенням про те, хто з них піде в президенти?

— Ізя, як ти не розумієш! Це єдина можливість для влади зберегти хоч якусь інтригу на виборах до останнього моменту.

На представницькому українсько–російському форумі «Друга хвиля світової кризи. Перспектива українсько–російських відносин» (11.08.2011) академік НАНУ Юрiй Пахомов виступив із твердженням, що Україна не може йти в Європу,їй треба «зайнятися реалізацією на векторі російському». Цю свою нав’язливу ідею академік повторює майже у тих самих виразах, як мантру; він вважає («Час пик» №10, 14.03.2010), що «Росія могла б витягти Україну з ями». (Могла б, але поки вона туди її штовхає). Тоді ж Пахомов заявляв, що Україна (без Галичини) мусить увійти до складу РФ, наводячи висмоктані з пальця відсотки підтримки населення.

Незалежнiсть: яка вона? Постiйно ставлю собі це запитання, як i постiйно уточнюю вiдповiдi на нього. Незалежнiсть, воля, свобода — поняття фiлософськi, первiснi, тобто такi, якi не визначаються через iншi, вони, як аксiоми в геометрiї, приймаються без доведення, бо людина народжується, щоб бути вiльною, незалежною. Незалежнiсть усвiдомлюється i пiзнається через порiвняння її з її антиподом — залежнiстю. Конкретизацiя поняття проста i зрозумiла: проголосивши незалежнiсть своєї держави, український народ звiльнився вiд Сибiру, Мордовiї, Соловкiв, Колими та iнших невiльницьких мiсць. Ми також позбулися примусової служби у чужих армiях та необхiдностi воювати за чужi iнтереси. Ми звiльнилися вiд нацiонального гнiту, вiд знущань i безневинних жертв, вiд рiзного виду репресiй. Проголошенням незалежностi ми вибороли невiд’ємне право самостiйно розпоряджатися своїми нацiональними надбаннями та вирiшувати свої проблеми.

Я — пенсiонер, але люблю читати про спорт, особливо про футбол. Певна рiч, не пропускаю трансляцiї матчiв по телебаченню.

Учора попередній Президент Віктор Ющенко свідчив у Печерському райсуді столиці у «газовій» справі Юлії Тимошенко. Сама поява екс–глави держави у суді засвідчила, що жодних намірів ухилитися від свідчень (як про це невтомно наголошували напередодні представники БЮТ) Віктор Андрійович не мав.

У квітні правозахисному центру «Весна» виповнилося 15 років. Про його історію готується до друку книжка, презентацію якої було заплановано на вересень цього року. Ми написали її разом із колегами з прес–служби «Весни» і зібрали з архівів цілу галерею фотознімків. Редактором майбутнього видання був Олесь Беляцький.

Тепер, після арешту Олеся, не відомо, коли ця книжка побачить світ. Як написав один із білоруських журналістів, «Весна» переживає свою осінь.

Для одних ця осінь настала 4 серпня, коли творець правозахисної організації опинився в СІЗО. Для інших — на місяць раніше, коли Литва «здала» його білоруській владі, відкривши за запитом прокуратури інформацію про його рахунки. Для когось осінню повіяло ще 2003 року, після позбавлення правозахисного центру реєстрації в Мін’юсті.

Усі ці вiсiм років «Весна» працювала фактично нелегально — і водночас просто на виду. Останні п’ять років правозахисники фактично ходили під вигаданою спеціально до минулих президентських виборів кримінальною статтею 193–1 (діяльність від імені незареєстрованої організації).

Те, що за нами теж зрештою почнуть конкретно приходити, стало абсолютно очевидним у ніч із 19 на 20 грудня. Хто буде першим, пояснювало винесене Олесю попередження генпрокуратури. Але тоді ніхто навіть припустити не міг, що «вистрілить» не стаття 193–1, що одночасно влада вже запустила механізм для фабрикації нового приводу для арештів — ухилення від сплати податків на доходи... які збирали з усього світу на рахунки, відкриті за найближчими кордонами, не для особистого збагачення. Я знаю точно, що Беляцький не може похвалитися «крутизною» квадратних метрів і врожайних соток — я там була. Але я знаю не менш точно, що лежить у передачах у білоруські в’язниці...

Коли я писала есе «Моя «Весна»для майбутньої книжки про «Весну», я багато чого не згадала, бо поруч мали були заверстані інтерв’ю, в яких про ці речі розповідається докладно. У тому числі й моє інтерв’ю із самим Беляцьким.

Проте атмосфера перших масових репресій, з якої все починалося, допомагає зрозуміти, що саме зробила для своєї країни ця людина і чому репресії останнього часу зачепили саме його.

Із 1 вересня цього року мала б набрати чинності горезвісна пенсійна реформа. Але цей закон ще досі не підписаний спікером парламенту, а відтак і Президентом України. Усі пам’ятають, з якою гарячковістю, посеред ночі, ухвалювався цей сумнівний закон ще на початку липня. Президент України підганяв народних обранців, уряд України наполягав на якнайхутчішому ухваленню так званої пенсійної реформи, віце–прем’єр–міністр Тігіпко заявляв, що піде у відставку, якщо парламент не проголосує до кінця липня за цю реформу.

Зараз точиться багато розмов про те, чому досі не завізовано цей документ. Провладні депутати заявляють, що пан Литвин не підписав закон з тієї причини, що в парламенті зареєстровано постанову від депутатів–опозиціонерів щодо скасування рішення Верховної Ради про прийняття в цілому цього закону, оскільки значна частина народних обранців не проголосувала особисто за його прийняття. Таке пояснення виглядає смiшно, бо ні для кого не є секретом, що майже всі рішення парламенту не голосуються особисто депутатами, а «кнопкодавами» за помахом відомого диригента. І в такому разі треба було б скасовувати майже всі голосування в парламенті.

Очевидно, що саме на Банковій вирішили пригальмувати запровадження так званої пенсійної реформи або й узагалі її провалити. Головна причина — це стрімке зниження рейтингів Януковича та Партії регіонів, якщо новий пенсійний закон буде підписаний Президентом України. Зараз дуже важливо, аби нинішня влада зрозуміла: запровадження так званої пенсійної реформи у тому вигляді, у якому вона була проголосована в парламенті, призведе до повної катастрофи пенсійної системи України.

Чутки про серйозне онкозахворювання прем’єр–міністра АРК поширилися в кулуарах іще тоді, коли буквально через кілька днів після того, як у листопаді 2010 року кримський парламент повторно призначив його на цю посаду (вперше — у березні того самого року) Василь Джарти несподівано відбув на двомісячне лікування до однієї з приватних клінік Німеччини. Утім після хірургічної операції й курсу відповідної терапії відомий «регіонал» із донецьких на початку цього року знову хвацько взявся за прем’єрське та партійне (голови місцевого осередку Партії регіонів) стерно. При цьому демонструючи кримчанам незмінну готовність «підігнаної» під себе макіївської команди до намічених в інтересах автономії перетворень.