«За що я люблю політиків, так це за те, що вони не виходять зі своєї казки. Раз увійшов в образ — і все», — говорить Владислав Єрко. Це — вже на прощання. Треба ж було насамкінець сказати бодай щось про політику. Хоча розмову завела я, потроху задкуючи до дверей. А початок спілкування був менш вдалий: захлинаючись захопленням, розповідаю, що тільки тому не прикрасила стіни своєї свіжовідремонтованої квартири картинами Єрка, що шкода було видирати їх iз книжок «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». «Справді? — похмуро перепитує Єрко. — А от я їх бачити не можу». В сенсі: не книжки, а свої власні малюнки. Пізніше Єрко пояснює, звідки така автонеприязнь. Хоча — підозрюю! — трохи таки лукавить. Бо роботу свою він любить. А значить, любить і її плоди.

Добитися «взаєморозуміння і примирення» між українцями та поляками (свідками й учасниками Волинської трагедії) або навіть змусити потиснути один одному руки вояків УПА та бійців Червоної армії — дитяче завдання порівняно зі спробою викресати іскру християнської любові між Українською православною церквою Московського патріархату та УПЦ патріархату Київського. Втім такі цілі «Україна молода» навіть і не переслідувала. Ми лише спробували зрозуміти, що відбувається між двома гілками українського православ'я, і надали слово речникам обох церков. Прес-службу УПЦ МП представляв її керівник Василь Анісімов, від Київської патріархії «слово мав» її речник архімандрит Євстратій (Зоря). З контрв'ю, записаного з їхньою допомогою, висновки просилися невтішні: кожен звинувачує кожного. Тут миром і не пахне, а para bellum — уже на порядку денному. Поки що війна йде в улюбленому українцями форматі — за допомогою наметів та сидячих страйків. Як у Переяславі, де паства УПЦ МП оточила церкву, яку нібито мають віддати Київському патріархату. Чому так відбувається? Та тому хоча б, що вцілілі по стількох роках енкаведисти і «бандерівці» бодай вірять в існування один одного — тож із цим уже можна працювати. Московський же патріархат «київських колег» узагалі не визнає. Але в першому випадку йшлося про війну і боротьбу ідеологій, а в другому... Невже блаженство миротворців та смиренних духом хтось нагорі підступно скасував? Вважатимемо це питання риторичним.

Буквально напередодні чергового скандалу з захопленням церковних земель довелося побувати в Переяславі-Хмельницькому. А конкретніше — в Музеї українського одягу Середньої Наддніпрянщини. Тож можу засвідчити як захоплений і вдячний екскурсант: колекція — розкішна, багата і унікальна. Біда її тільки в тому (хоч тоді здавалось, що це — не біда, а щастя), що міститься музей у старовинній церкві. Адже в наших теперішніх умовах, коли боротьба між конфесіями (ба, навіть не конфесіями, а двома гілками православ'я) відчутно загострилось, святе місце порожнім довго не залишається.

...Трагічно загинути, виявляється, може і трамвай. Тобто цілий трамвайний маршрут. Так сталося з 27-м київським трамваєм — точніше, з тим, котрий був приписаний до цієї «цифірі» з 1956 по 1961 рік. Пізніше нещасливий номер відійшов іншому маршруту. А в 1956-му 27-й дзеленчав із Контрактової площі — через промзону — і до суднобудівельного заводу імені Сталіна. Цим маршрутом ходили дерев'яні пульманівські вагони — дивом збережені з старозавітних часів. Адже перші два пульмани прибули до Києва з Нюрнберга ще в 1902 році. Щоправда, цю новинку швидко забракували — вагони погано справлялися з малими поворотами. Вдосконалені пульмани німецькі виробники надсилали до Києва в 1907, 1909 та 1911 роках. Вагони були цікаві тим, що відкривалися вручну — це давало змогу поспішайкам зістрибувати на ходу. Пульмани ходили містом і після Другої світової війни — зокрема й 27-м маршрутом... Але у 1961-му сталася величезна біда — в районі Бабиного Яру прорвало земляну дамбу, і пульпа (змішана з водою глина) зі страшною силою ринула на Куренівку, знищуючи все на своєму шляху. Місто давало собі раду з Куренівською трагедією як могло — важезні самоскиди цілодобово вивозили глиняне місиво, але оскільки їхній шлях збiгався з маршрутом 27-го трамвая, рейки останнього рятівна машинерія попросту увігнала в землю. Пізніше колію вже не відновлювали...

Якщо нахабство може бути приголомшливим, то це саме той випадок. Голова комітету російської Держдуми зі справ СНД Андрій Кокошин заявляє, що нагадування першого заступника міністра закордонних справ України Володимира Огризка про строки перебування Чорноморського флоту в Криму «не сприяє збереженню стабільності в російсько-українських відносинах». «У Думі досить негативно поставилися до заяви про те, що після 2017 року Чорноморський флот має бути виведений з української території».

Раніше «УМ» повідомляла про те, що Генеральна прокуратура відновила розслідування справи проти народного депутата V скликання Андрія Шкіля за участь у подіях 9 березня 2001 року та акції «Україна без Кучми». День по тому прес-служба ГП спростувала дану інформацію, заявивши — дослівно — що слідство «призупинено». Оскільки «Україні молодій» не пощастило дістати вичерпну відповідь у речників Генпрокуратури, повідомлення від ГП залишило підозру, що цю справу Різницька спробує поексплуатувати ще. Можливо, ми помиляємось. I щодо «чистоти намірів» теперішнього керівництва ГП зокрема. Але рiч у тiм, що стаття 206 Кримінально-процесуального кодексу України чітко визначає випадки, коли зупинення досудового слідства є можливим. Зокрема, якщо не встановлена особа того, хто скоїв злочин або ж підозрюваний подався «у біга».

Тупцювання довкола президентських указів про розпуск парламенту триває. Тупцюють стурбовані виборчим питанням депутати від більшості й запрошують до цього ритуального танку суддів Конституційного Суду. Згідно з процедурою запиту, 46 нардепів Ради минулого скликання просять КС дати оцінку останньому, третьому (від 5 червня цього року), указу Ющенка про розпуск парламенту. «Конституційне подання передане на вивчення до секретаріату КС», — сповіщає прес-служба суду.

Донецька обласна прокуратура оголосила у розшук керівника суспільного фонду «Антикорупція» та колишнього голову правління акціонерного товариства «Білий лебідь» Бориса Пенчука. Розшук знадобився тому, пояснюють речники обласної прокуратури, що «фактичне місце перебування» Пенчука правоохоронці встановити не можуть. А він їм, проте, дуже навіть потрібен — для обрання щодо нього міри запобіжного заходу як щодо людини, проти якої порушена кримінальна справа.

Учора слідче управління Генеральної прокуратури відновило розслідування кримінальної справи проти депутата IV—V скликань, БЮТівця Андрія Шкіля. Йдеться про звинувачення, яке у 2001 році висувала Шкілю СБУ та весь тодішній політичній режим — участь в акції «Україна без Кучми» та «організація масових заворушень».

Ірина Бекешкіна, науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи», старший науковий співробітник Інституту соціології, знаний в Україні соціолог, говорить, що дострокові парламентські вибори 30 вересня відбудуться обов'язково. А ще буде екзит-пол, а ще не виключені деякі несподіванки. На кшталт Литвина, який має шанс пройти до парламенту — на відміну від Мороза, котрий такого шансу практично вже не має. Бекешкіна шкодує, що партії більше переймаються «картинками», ніж ідеями — й так повелося з часів протистояння спочатку комуністам, а потім — режиму Кучми. І прикро, що виборець на ці «картинки» певним чином «ведеться», хоч і є достатньо розбiрливим. А втім, виборець є таким, як і все наше суспільство, включно з тими, кого обирають, і тими, хто обирає...