Нова навчальна програма з фізкультури почне діяти вже з наступного навчального року. Відповідну постанову Міністерство освіти і науки, молоді та спорту розіслало цими днями своїм регіональним управлінням. Відтак на уроках фізичної культури дітлахів насамперед знайомитимуть із правилами техніки безпеки, навчатимуть надавати першу невідкладну допомогу, проведуть екскурс в історію самого предмета. Це, так би мовити, теоретичний курс навчання. Що ж до практичних занять, то кожна школа обиратиме їх самостійно. МОН пропонує для цього десять основних напрямів: волейбол, баскетбол, гандбол, гімнастика, настільний теніс, легка атлетика, туризм або футбол. Вибір залежатиме від матеріальної бази і місцевих традицій школи. Згодом міністерство планує розширити цей перелік відповідно до побажань навчальних закладів.

Не кожен спортивний колектив у професіональному статусі може однаково потужно виступати на кілька фронтів. Пальців однієї руки вистачить, щоб перерахувати «стахановців» світу спорту. Що таке розриватися на три напрямки, тепер добре знають баскетболісти «Азовмаша». Пригадується, як на початку сезону форвард азовців Олексій Печеров ділився з «УМ» амбіціями свого нового клубу: в Маріуполі планували якнайкраще виступити у двох міжнародних турнірах, поборотися за Кубок та першість України. Однак, підбиваючи проміжні підсумки, доводиться констатувати, що маріупольці просто «здулися» на півдорозі. У Єврокубку «Азовмаш» залишився осторонь «топ–16»; мало шансів на вихід із групи й у Лізі ВТБ; не клеяться справи віце–чемпіонів і на внутрішній арені, де підопічні Гінтараса Крапікаса програли три матчі поспіль. Слід зауважити, що литовець Крапікас працює з командою менше місяця; йому довелося замінити на тренерському містку Ацо Петровича, який за сімейними обставинами залишив Маріуполь.

Один із найбагатших клубів Національної хокейної ліги, «Нью–Йорк рейнджерз», уже забув, як це — боротися за Кубок Стенлі. Після єдиного в новітній ері виграшу трофею в 1994 році «команда мільйонерів» поступово відійшла на другий план. Навіть скуповуючи за шалені гроші зірок найбільшого масштабу, «рейнджери» на межі тисячоліть вісім сезонів поспіль не могли потрапити до «плей–оф». Та й після того команда не пробивалися далі другого раунду Кубка Стенлі.

На жаль, є люди, які внаслідок перенесених захворювань, травм, лікування токсичними препаратами або впливу дуже гучних звуків мають порушення слуху (а це приблизно 10% населення світу, і їх кількість невпинно зростає). Необхідність постійно перепитувати, просити, щоб інші розмовляли гучно та чітко, неможливість спілкування по телефону — все це не дає повною мірою та без проблем виконувати свої посадові обов’язки. Такі діагнози як приглухуватість або глухота змушують людей звільнятись iз роботи або відмовлятись від перспективи кар’єрного зростання.

Здавалося б, ніщо так не заряджає нас позитивом, як свята. Приємні клопоти, пов’язані з підготовкою до дати «ікс», пошук подарунків та очікування дива наповнюють життя особливим сенсом і піднімають настрій. А ще коли цей настрій пахне мандаринками і хвоєю, відлунює салютами і тостами, веселощами під келих традиційного шампанського, то отриманих емоцій має вистачити надовго. Тим паче що перша декада січня зазвичай минає у відпочинковому режимі, а про роботу якщо і згадуємо, то, радше, теоретично.

Однак багатьом із нас знайоме це відчуття: свята закінчились, а сили рухатися далі немає. І тебе вже не просто напружує, а емоційно вбиває необхідність щоранку під звуки нахабного будильника підіймати себе з теплого ліжка і запаковувати в уніформу рутинних обов’язків. За спостереженнями психологів, для того, аби «відновитися» після святкових канікул і повернутися до звичного життя, людині потрібно від чотирьох днів до кількох тижнів. Усе залежить від особливостей характеру. А ось у цей перехідний період доводиться продумувати кожен свій крок — і вдома, і на роботі. Починаючи від ритуальної ранкової кави і завершуючи вечірньою ванною.

Ібіца у сприйнятті пересічного українського туриста — це шалений космополітичний острів десь між Європою й Африкою. Територія літньої спеки, призначена для полчищ «безбашенної» молоді, клубної музики, дискотек, сексу, випивки й наркотиків на пляжах. Щось на зразок нашого кримського «Казантипу», тільки у всеєвропейському масштабі. При ближчому знайомстві виявляється, що в такому сприйнятті — лише частина правди. Масова уява гіперболізує «шалені» якості Ібіци і не помічає інших.

Ми побували на Ібіці перед Новим роком. О цій порі знамениті клуби й ресторани зачинені. Натовпів і дискотек — катма. Зате є краса природи, морська синява, домашній затишок міжсезоння, низькі ціни. Є простір і час для знайомства з «нерозкрученими» принадами Ібіци. Саме про них ми й поділимося враженнями, почавши з того, що тепер із Києва до Ібіци можна дістатися навіть за 25–30 євро — двома лоукостовими компаніями з пересадкою.

Пане Президенте! Ви давали обiтницю на Бiблiї як гарант усiх українцiв, а їх бiльше половини вiд усiх разом узятих нацiональностей, якi проживають на територiї України. Дозвольте публiчно поставити Вам ось цi, найбiльш болючi, запитання.