Молочні продукти, на відміну від хліба, яєць та олії, дорожчають без шуму, галасу і зайвого піару. Кожен, хто давно не купував сирних тортів, йогуртів, десертів, із здивуванням помічає, що ціна на них зросла майже вдвічі. Причому цінники до звичних продуктів — сметани, ряжанки у магазинах переклеюють мало не щодня.

Укладаючи бюджет нинішнього року, «антикризовий» уряд пообіцяв: інфляція не буде більшою за 7,5%. Нині вже стало очевидно — наші гроші знецінюватимуться значно більшими темпами. За дев’ять місяців маємо вже 8,6%, а яку цифру отримаємо наприкінці року — запитання до експертів та аналітиків. Утім навіть урядові джерела підтверджують, що вона буде двозначною. А незалежні фахівці прогнозують щонайменше 14%. Але найгірше, що деякі економісти стверджують: якщо оперативно не усунути причини такої ситуації, країна може знову наблизитися до гіперінфляції, коли ціна основних продуктів зростає майже щодня, а єдиним засобом накопичення в країні стає долар або євро.

Новообрані нардепи, самі про це, можливо, не здогадуючись, уже отримали перше завдання. Причому не від кого–небудь, а від самих інiціаторів створення правлячої коаліції. Зрештою, й Президент казав: серед перших документів, які ухвалить Верховна Рада, буде Податковий кодекс. Адже податкове законодавство у нас не просто погане, а дуже заплутане, суперечливе, вороже до підприємця без «зв’язків», надто лояльне до примх чиновника. Та головне, що дуже воно неефективне — бо грунтується на тотальному контролі громадян, а ефективно стежити за 46 мільйонами співвітчизників фізично не може навіть військова хунта.

Кілька днів тому один здібний український журналіст вперше у житті купив блок сигарет. Покупка відбулася у сучасному двоповерховому (!) супермаркеті маленького села Шегині, що в депресивному Мостиському районі славної Львівщини. Оскільки сам ветеран пера не курець, то придбану картонну упаковку він продав буквально через п’ятнадцять хвилин — тільки–но перейшов пост спочатку наших, а потім польських митників.

Взятися за вивчення ситуації відомство Олексія Костусєва змусив той факт, що ціна продукту дуже швидко зросла, причому на цілих 60 відсотків і одразу на всій території України. Причому подорожчав навіть товар, який виготовили із насіння минулорічного врожаю. А це вже наштовхує на думку, що виробники діяли організовано і мали намір збагатитися у перехідний політичний момент.

У час, коли формується нова влада і швидко псується погода, думати про забезпечення країни паливом треба особливо швидко. Ультиматум росіян прозвучав чітко і майже як у кіно: не будете платити — відключимо газ. А борг українських компаній разом із посередниками станом на нинішній день становить уже близько двох мільярдів доларів!

Годинник у залі засідань Кабміну поспішає на п’ять хвилин. Час для уряду Януковича у ці дні також побіг із катастрофічним прискоренням: нова коаліція вже є, причому не «синя», а значить, нова коаліція може постати у будь–яку мить. Утім уряд «регіоналів», мов канадські хокеїсти, демонструє волю до перемоги і грає до останньої секунди.

З першого січня нового року знову подорожчає преса. Але найголовніше, що самі видавці, журналісти та редактори не отримають з того ні копійки — ціни піднімає монополіст на ринку періодичних видань — «Укрпошта». Причому одним–єдиним наказом — і без жодного узгодження чи попереднього обговорення.

Коли нинішнього літа від небувалої спеки постраждали поля на півдні та сході України, уряд Віктора Януковича голосно заявив на цілу країну: збитки селянам компенсують. Причому буквально до копієчки! Оскільки «антикризовий» Кабмін усі свої обіцянки виконував завжди чесно і в повному обсязі, ми вирішили з’ясувати, як зуміло відродитися українське село під дбайливою опікою виконавчої влади.

Нинішня газова криза між Україною та Росією дуже яскраво продемонструвала одну закономірність: постачанням енергоносіїв та іншими життєво важливими проблемами має займатися держава, а не приватні компанії. Намагання відмовитися від «адміністративного тиску» на користь «вільного ринку» призвело до абсурдної ситуації, коли держава не заборгувала ні копійки, але все одно мусить цей борг виплачувати. Іншими словами, влада процесом не керує, але за його результат відповідає.
Нині в України є два виходи. І обидва дуже погані: або поступитися частиною своїх газових запасів (і тоді втратити свою позицію на подальших перемовинах із «Газпромом»), або відстоювати свої інтереси до останньої теплої батареї, поглиблюючи конфлікт із постачальником та формуючи собі імідж ненадійного партнера і втрачаючи статус країни–транзитера. Схоже, наші державні мужі обрали перший варіант.