«Внаслідок дезінформації і, можливо, проведеної спецоперації, нанесено дуже значної шкоди іміджу України, її Збройним силам, офіцерам, що служать в гарнізоні «Макарів-1» і жителям цієї місцевості. В широкі маси пішла інформація неправдива і неперевірена. Очевидно, що російська сторона повинна вибачитися і спростувати цю інформацію. І я говорю не тільки про телеканал «Росія», я говорю ширше – «російська сторона», оскільки цей об'єкт захищається на рівні міждержавних і міжурядових угод», — так міністр оборони відреагував на інформаційну «качку» російського телебачення.

У найекспресивнішого з «есдеків» Нестора Шуфрича — земельна криза. Він втратив свої латифундії на Закарпатті не лише де-юре, а й де-факто. Адже у вiвторок міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, перебуваючи у Закарпатській областi, власноруч поміняв табличку з написом «Землі Шуфрича» на іншу — «Землі не Шуфрича».

Нагадаємо, що у МВС були питання до матері Шуфрича ще на початку минулого року. Тоді «есдек» явно перебував у доброму гуморі, бо щось казав про синівські почуття i соромив Луценка за нібито тиск на слабку жінку. Мовив щось на кшталт «поговори, Юро, зі мною, а не з жінкою, по-чоловічому», коли спішно переписував земельку на себе.

Чому бандити не сидять у тюрмах? Це питання вже багатьох не просто обурює, навпаки, багатьом воно навіть остогидло. Причини називають різні, але переважають політичні: тут тобі й короткий міжвиборчий період, i депутатська недоторканність, що, немов манна небесна, звалилася на голови багатьох фігурантів кримінальних справ, тощо.

Земельні скандали стали вже звичними для Київщини. Особливо в мальовничих місцях неподалік від столиці. Козин, Осокорки, Вишеньки, Буча — цей список можна продовжити. Посадовцi з колишньої влади та крутії з розщепленими пальцями давно зрозуміли, що будувати «хатинку» не обов'язково у надпрестижній Кончі-Заспі, побудувати можна й у інших селах, що розкинулися на південь від столиці по обидва береги Дніпра. Паралельно «грошові мішки» пішли в ліс — на захід i схід від Києва, адже Дніпро хоча й великий, але місця на всіх не вистачало й тут. До того ж мальовничі краєвиди, наприклад, у тому ж Києво-Святошинському районі нічим не гірші за дніпровські. Лише лісові масиви Бучі, Ірпеня, Ворзеля чого варті! Зі своїми озерцями та затишними річками. Та мало хто знає, що землі лісового фонду в цій чудовій місцині за кілька років перейшли в категорію громадської i житлової забудови. Ліс потроху заповнили дiлки, які вирубували «зайве» i будували «потрібне». Зрозуміло, що земля громади не могла стати приватною без сприяння місцевої влади. Та й одного сприяння для такого «фокусу» було б недостатньо, матеріали розслідування, яке провела незалежна робоча група місцевих активістів, засвідчують — не обійшлося без перевищення службових повноважень i службової підробки. I, звісно ж, без чималого зиску.

«Топонарю i Єгорову не потрібно виправдовуватися. Суд має дізнатися лише про дві речі: чи був наказ на політ i де можна його проводити на винищувачі. Наказ був. Полiт винищувача, виконання завдання, виконання фігур вищого пілотажу можна здійснювати лише у спеціальних безлюдних зонах, i льотчик має право будь-якої миті залишити літак, якщо є загроза його життю. I не повинен нести за це відповідальність. Саме тому третє, що має зробити суд, — встановити, хто дав наказ пілотам, i судити цю посадову особу. А пілоти за моральну шкоду, за поламане життя повинні отримати чималу компенсацію, щоб змогли хоч коли-небудь вибачити всім нам, хто допустив таку ганьбу!» — це витримки лише з одного листа, який надійшов до «УМ» від колишнього пілота із сімейними традиціями пана Грачова з Луганська. I цей лист далеко не перший i, думаю, не останній. Адже у четвер свою крапку в резонансній скнилівській справі поставив i Верховний Суд, який розглядав касаційні скарги засуджених та потерпілих протягом чотирьох днів.

22 мільярди гривень. Саме в таку чималу суму оцінює загальні збитки, завдані державі злочинними «сім'ями» попередньої влади, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Йдеться про так звані київський, донецький i дніпропетровський клани. За словами головного міліціонера країни, всі ці «клани мали на обслуговуванні групи бойовиків і кілерів, що були недоторканні для правоохоронців, часто задіювали організовані злочинні угруповання в погонах для вирішення своїх завдань».

Навколо постаті колишнього ректора Національної податкової академії в Ірпені, що на Київщині i водночас голови обласного осередку Партії регіонів Петра Мельника черговий скандал — у власній київській квартирі знайдено мертвим начальника його особистої охорони 25-річного Романа Лотюка. Офіційна версія міліції — самогубство.

Фразою, винесеною у заголовок, 57-річний російський бізнесмен Олег Орлов відреагував, коли дізнався від наших конвоїрів, що з Чехії його буде екстрадовано саме в Україну. Як розповів «УМ» начальник відділу конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних Внутрішніх військ В'ячеслав Карплюк, який особисто брав участь у екстрадиції торговця крилатими ракетами, складалося враження, що пан Орлов до останнього не знав, якій саме країні його видадуть, тому дуже здивувався, побачивши українських правоохоронців. Ще б пак! Адже на пана Орлова «претендували» й інші країни, де він встиг наслідити протягом свого життя. Але саме українське Нацiональне бюро Інтерполу змогло довести, що злочини, у скоєнні яких на території нашої держави підозрюється росіянин, вагоміші, тож питання його видачі саме Києву остаточно вирішилося близько місяця тому. Цікаво, що, за словами полковника Карплюка, упродовж перельоту з Праги до Борисполя Олег Орлов допитувався в українського конвою, якими є умови перебування у наших тюрмах, просив зняти наручники та дати випити горілки чи вина. Звісно, ці забаганки росіянина лишилися непочутими.

«Ця виставка готувалася до Різдва вже не вперше, — розповідає Василь Васильович. — Через конкурсний відбір пройшли роботи майже двох тисяч засуджених. Тут ви бачите 260 унікальних робіт різного жанру — різьблення по дереву, чеканки, картини, ікони, які вже високо оцінили мистецтвознавці і представники церков. Деякі засуджені після звільнення навіть стали професійними іконописцями».