Учора — постфактум — загальний залік нагород Олімпіади–2012 зазнав змін. Білоруську штовхальницю ядра Надію Остапчук позбавили золотої медалі, оскільки в її допінг–пробі знайшли заборонений препарат метенолон. Легкоатлетка заперечила приймання допінгу й заявила про намір подавати апеляцію, однак у таких випадках скарги, як правило, не задовольняють. Як наголошується в повідомленні МОК, Національний комітет Білорусі має повернути золоту медаль Остапчук «якомога швидше».

Відгомоніли останні дні Олімпіади, світ спорту повертається до свого буденного життя. Ясна річ, на перший план виходить футбол, який певний час перебував у затінку баталій Лондона. Українські клуби вже стартували у єврокубках, а тепер нагадує про себе й національна команда. Її суперником на одному зі стадіонів Євро–2012 – «Арені Львів» – сьогодні буде збірна Чехії.

Щодня Сергій Тимофійович та Любов Федорівна Бабаки вмикають свій ноутбук і по скайпу розмовляють зі своїми доньками — Іриною, яка живе в Москві, та Нелею, котра там працює. У сім’ї колишнього офіцера та медсестри, які разом уже 55 років, окрім двох доньок є ще п’ятеро онуків та троє правнуків. Половину свого життя родина полковника Бабака моталася по військових гарнізонах, змінивши дванадцять квартир. Тепер вони живуть у Черкасах. «Усі ці роки я за ним, як за кам’яною стіною!», — каже про чоловіка його дружина Любов Федорівна. «Вона найкраща дружина, мама та бабуся», — відгукується про свою половинку Сергій Тимофійович.

За 15 днів виборчого процесу Центральна виборча комісія прийняла документи 3 432 осіб для реєстрації в 225 мажоритарних округах.

Як повідомляє прес–служба ЦВК, з них, зокрема, 1 715 — самовисуванці, 1 717 — висунуті на «мажоритарці» політичними партіями.

Лише впродовж останнього дня реєстрації — 13 серпня — ЦВК прийняла документи для реєстрації кандидатами у мажоритарних округах від 357 осіб.

На фото — бабуся в хустці тримає смугастого котика, поруч — підпис: «Взнала, що внук голосував за «Регіони», — переписала хату на кота». Таку оригінальну «соціальну» рекламу зробило собі інтернет–видання «Дніпродзержинськ Online». Знімок із цим білбордом моментально став хітом українських соціальних мереж. І дійшов до місцевої влади. Зокрема, до голови ОДА, «регіонала» Олександра Вілкула.

Телевізор — це зло, і дивитися його треба якомога менше, зазвичай кажуть дітям свідомі шкідливого впливу «ящика» на розвиток майбутнього покоління батьки, і цілком мають рацію. Але є програми, яких це зауваження не стосується, оскільки вони виконують прямо протилежну — освітню й просвітницьку — функцію. Саме до таких належала легендарна радянська передача «Очевидне–неймовірне». Коли її ведучий, видатний учений Сергій Капіца, з’являвся в ефірі, навіть академіки, які на темі його чергової розповіді собаку з’їли, не могли відірватися від екрана. Що й казати про людей, далеких від науки, про яку Сергій Петрович вмів розповідати не лише компетентно, а й напрочуд захопливо та зрозуміло...

Популярний російський актор Іван Охлобистін так і не став президентом, хоча вже було збирався балотуватися — принаймні пафосно викладав свою «програму» «Доктрина 77», завороживши майже повний стадіон глядачів монологом–проповіддю про Бога, імперію як єдино правильну форму державного устрою Росії та іншими «пространнимі рєчамі» в гіпнотично–театралізованій формі. Щоправда, тоді зірку «Інтернів» багато хто запідозрив в участі в рекламній кампанії одного з російських мобільних операторів, тариф якого також називався «Доктрина 77». На користь цього припущення свідчило й те, що свою кандидатуру на президентських виборах Охлобистін так і не висунув.

14 серпня 1775 року Катерина ІІ видала маніфест, в якому з тріумфом повідомляла про знищення Запорозької Січі, перекладаючи провину на самих запорожців: «...Ми хочемо оголосити цим усім нашим вірним підданим на просторах нашої імперії, що Січ козаків, відомих під іменем запорожців, нарешті цілком знищена через неспокій, який у нас викликав непослух цього народу до наших найвищих наказів. Ми не хотіли вдаватися до такого рішення, яке змусила нас прийняти необхідність і яке так суперечить нашому природному милосердю, перш ніж вичерпали всі засоби м’якості та поблажливості. Ми з очевидністю встановили тягар їхніх провин, які заслуговують на нашу справедливу кару й на всю суворість правосуддя, підтримання якого є нашим обов’язком... Нині Січ запорозьких козаків уже не існує за своїми давніми законами, отже й козаки, що мали це ім’я, згасли назавжди. Що ж до місцевостей та переваг, наданих ним самою природою, то ми їх віддамо мешканцям чесним і корисним для вітчизни, які матимуть розважливість належати до Новоросійської губернії...» Остання фраза розкриває справжні — загарбницькі — мотиви, якими керувалася російська імператриця: спочатку привласнити чуже, а потім роздати його своїм фаворитам та колоністам, які ринули на родючі українські землі. Як писав Іван Крилов, «ти віноват уж тєм, что хочєтся мнє кушать».