Нинішній владі вочевидь бракує лаврів великих реформаторів. І дарма, що поки всі запрова­джені «революційні зміни» в державі не дають жодних результатів. На часі — нові пертурбації. Цього разу — в медицині.

Так, в Україні незабаром буде ліквідована мережа державних санітарно–епідеміологічних станцій. Натомість державні мужі обіцяють створити більш ефективну систему контролю за санепідситуацією в державі, не підконтрольну МОЗ. Але вже перші кроки «реформаторів» у цьому напрямі змушують непокоїтися фахівців і сіють паніку серед медиків СЕС. Адже багатотисячну армію працівників санстанцій відправляють на вулицю з трудовими книжками вже з початку грудня, а процес формування нової системи контролю має відбутися лише на початку січня 2013 року. Відповідно, без роботи та з туманною перспективою опиниться близько 50 тисяч медиків, а в державі як мінімум місяць ніхто не контролюватиме санітарно–епідеміологічну ситуацію.

Після рішень ЦВК за суботу–неділю можна вважати, що парламентські вибори в Україні завершилися. Принаймні та їх фаза, що відбулася у 2012 році. Відповідно до рішення більшості членів Центрвиборчкому, які діють у руслі партії влади та уряду, «ложка дьогтю не може зіпсувати бочку меду», тобто «незначні» помарки і фальсифікації — переважно на користь кількох кандидатів–мажоритарників — не дають підстав вважати ці вибори брудними, нечесними й нелегітимними.

Але в опозиції, у середовищі спостерігачів від громадських організацій та з–за кордону вважають: як не можна бути «трошки вагітним», так не можна вважати чесними вибори, на яких украдено перемогу в кандидатів принаймні в 10—13 округах. А способів фальсифікації, що вплинули на результати волевиявлення громадян тією чи іншою мірою, виявлено взагалі безліч. За застосування більшості з них у нормальних, демократичних країнах зловмисники, відповідно до законодавства, мали б бути притягнуті до кримінальної відповідальності. У нас же замовники фальсифікацій проходять у парламент, виконавці — отримують щедру винагороду, а спостерігачів у багатьох випадках виганяли з дільниць.

Якими були способи фальшування на цих виборах — спробувала узагальнити «УМ», звернувшись до даних моніторингу громадської мережі «Опора», Комітету виборців України, незалежних експертів та деяких політичних партій.

«Так, я тут жив, отут я походив», — цими словами, викарбуваними на бронзовому рушнику, зустрічає відвідувачів музей–садиба Андрія Малишка в райцентрі Обухів на Київщині. Саме від порогу цієї хати пішов у 1928 році «у дорогу далеку» майбутній поет. І саме рідна сторона надихала його на створення неперевершених ліричних пісень. «Ніхто краще не сказав про матір, ніж Андрій Малишко, — каже старший науковий співробітник музею–садиби Олена Артюшенко. — Недарма його відома «Пісня про рушник» визнана найкращою піснею століття про матір».

Для тих, хто був українським підлітком наприкінці 1990–х і хто виростав на новій музиці незалежної України, це ім’я стане приємним і несподіваним нагадуванням — про ті часи, ту музику, нас тодішніх. Перші пісні Юлії Лорд («Танець душ», «Шукаю світло», «У мене є щастя», «Брудна як ангел») і досі звучать актуально і якісно. Як їй це вдавалося? Як їй вдавалося час від часу повертатися на українську естраду, записувати нові пісні і знімати нові кліпи («Дух молоді», «Муза Медуза», «Бонні і Клайд»), а потім знову зникати і знову повертатися? Здається, Юлія Лорд ніколи не думала про правила музичного ринку, який не пробачає нашим музикантам навіть декретних відпусток... Поза тим співачка знову з нами. Вона встигла презентувати відео на дві нові пісні — «8 секунд» і «Тіло», а ще пояснити, що творча пауза — наслідок не лінощів, а хотіння збагнути, яким є її головне призначення. Тепер попереду — новий альбом і бажання лишитися в музиці назавжди.

Петро Лизан не дожив до свого 113–річчя півроку. Навесні, коли родичі, близькі та журналісти вітали його зі 112–м днем народження, старожил сказав, що власну норму життя виконав і навіть перевиконав. Його стиль життя вражав односельцiв. Невибагливий, працьовитий, Петро Лизан не пив і не курив, у селі його вважали взірцевим християнином. Рідні жодного разу не бачили його розгніваним.

Мільйони прихильників Стефані Джерманотти, більше відомої як Леді Гага, готові на все заради її автографа. Не кажучи вже про те, щоб отримати якусь річ, якої торкалися руки (чи інші частини тіла) кумира. Виявляється, заволодіти «шматочком» світу співачки не так уже й складно — достатньо назбирати тисяч 10–15 доларів і подати заявку на участь у торгах, що відбудуться 1 грудня. Як повідомляє британська газета «Дейлі телеграф», на аукціоні в Беверлі Хіллз буде виставлено сукню й аксесуари, які носила Леді Гага — загалом чотири предмети.

Герой усієї планети Фелікс Баумгартнер виявився... злочинцем. Місяць тому австрійський екстремал встановив кілька рекордів, стрибнувши зі стратосфери, а минулого тижня його засудили на батьківщині за нанесення тілесних ушкоджень.

Якщо я вирішив нічого не робити, мене вже не зупинити!

Минулої п’ятниці у Полтаві відбулися урочистості з нагоди відкриття традиційного міжнародного мовно–літературного конкурсу імені Тараса Шевченка, який уже третій рік поспіль влаштовують під егідою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на виконання відповідного указу Президента. Власне, конкурсні завдання учасники почнуть виконувати пізніше (на Полтавщині — 24 листопада), а до Дня української писемності та мови приурочили саме презентаційно–святкову частину згаданого творчого змагання.

Першим мертве тіло односельчанки в підвалі її помешкання виявив сусід, котрий і зателефонував до міліції. Під підозру відразу потрапив нетиповий для цих країв співмешканець загиблої. Як з’ясувалося, 37–річна жінка два місяці тому повернулася із заробітків у Росії не сама. Її супроводжував диковинний смаглявий молодик. Подив односельців викликала не так зовнішність прибульця, як його мінімальний словниковий запас. Свіжо­спечений «ґазда», громадянин Азербайджану, не тільки не знав української мови, а й заледве складав до купи кілька російських слів. Зате, як з’ясувалося невдовзі, він вправно володів ножем і сокирою.