На запитання, чи зацікавлений Блок Тимошенко, як і раніше, у відставці Леоніда Черновецького, депутат Верховної Ради Андрій Шевченко сухо відповідає: «Це справа честі». «Вибори будуть», — каже колега Шевченка по партії та парламенту Валерій Писаренко. Подальше опитування БЮТівців як головних натхненників перевиборів у Києві втрачає сенс — через прогнозовану подібність відповідей. Але тільки по даному пункту. Бо з деталізацією варіантів, як конкретно зробити цю добру справу, все значно складніше. «Плавання» у темі юридичних підстав для зняття Черновецького плюс відсутність єдиної мерської кандидатури роблять заяви демократичних сил щодо перевиборів міського голови декларативними. «УМ» актуалізує певну пробуксовку й запитує, чому вона має місце.

Проспект Науки є тим рідкісним винятком із назв київських вулиць, коли найменування останніх і виправдане, і вмотивоване. В 1944–му на літописну Багринову гору (район між Саперною Слобідкою — з одного боку та Корчуватим — із іншого) переселили наукові установи — допомагати фронту відповідними розробками. Після війни наукові інститути «розрослися» лабораторними корпусами та житловими комплексами. Всі будинки, в які заселили науковців та їхні родини, є компактними, переважно двоповерховими. В цьому містечку домовласники, говорячи про своє житло, вживають слово «корпус». Приміром, «корпус №8». Саме про нього, до речі, і йтиметься. Офіційна ж «прописка» будинку — проспект Науки, 42/1.

Україна, яка виборола право приймати у себе Євро–2012, мусить дещо інтенсивніше готуватись до проведення чемпіонату. У цьому питанні Прем’єр і Президент демонструють зворушливу одностайність, наввипередки роблячи відповідні заяви. Власне, Віктор Ющенко пішов далі заяв, поставивши перед міським головою Києва конкретне завдання: до старту визначної спортивної події побудувати іще один стадіон.

Передвиборчий, дотаційний, нереальний, популістський, найбільш соціальний, завищений, утриманський, найсправедливіший — ряд епітетів, якими нагородили цьогорічний бюджет столиці, залишається відкритим. Тож кожен із представників різних політсил може додати щось своє. «Гурт» Черновецького, зрозуміло, буде гнути лінію «найбільш соціального та справедливого». Можливо, навіть найгуманнішого у світі, якщо не забракне фантазії. На тлі того, що Юлії Володимирівні, говорячи її словами, може справді не вистачити пального, аби запустити Черновецького в космос, останній отримує карт–бланш на вчинення будь–яких фінансових безумств. Хоча, за деякими ознаками, земля під його ногами таки двигтить — недарма київський мер так багато закладає в бюджет на «доброчинність» — з надією, що улещений ним електорат його таки «помилує».
...Відтермінування початку першої в цьому році сесії Київради (з десятої ранку на третю дня, а відтак — на п’яту вечора) обіцяло вибухнути якщо не скандалом, то принаймні несподіванкою. Проте у підсумку депутати мляво пережовували те, що вже встигли обговорити ЗМІ. Тетяна Меліхова (БЮТ) традиційно назвала бюджет Києва «бюджетом проїдання та знищення», а права рука вічно відсутнього Черновецького — Олесь Довгий — вступився за істотно підвищене фінансування міської виконавчої влади. Поза тим підсумок дня був таким: окрім фракції Блоку Кличка (яка не голосувала у повному складі) та частини БЮТ, решта депутатів — 87 з 95 присутніх — підтримала бюджет–2008.

Верховна Рада підготувала до розгляду близько двох сотень нових законопроектів — таку цифру принаймні озвучив спікер Арсеній Яценюк. Відповідаючи на запитання про те, яку частку в масі цих актів складають законопроекти «від культури», заступник голови профільного комітету Верховної Ради України Ярослав Кендзьор насамперед називає зміни до закону про свободу совісті та до закону про державну мову. Останній проект (у розробці «нашоукраїнця» Павла Мовчана) конкуруватиме з майже двома десятками альтернативних варіантів, написаних комуністами та «регіоналами». Кожен із них так чи інакше лобіює двомовність у державі — неприховану або латентну — залежно від здатності автора закону маскувати свої дійсні наміри, говорить народний депутат.

...Він молодший тільки за Лавру і Святу Софію. Хоча літописні джерела твердять, що Михайлівський Золотоверхий монастир заснував наприкінці Х століття — в епоху хрещення Русі — перший митрополит київський Михаїл. Проте відлік часу для монастиря традиційно ведуть усе ж з 1108 року — зі згадки про те, як «закладена була церква Святого Михаїла Золотоверха Святополком князем місяця серпня на одинадцятий день». З цього дня й почалася слава прекрасного храму київського — слава, більша за його загибель і величніша за відродження. Про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря можна говорити багатоденно й багатосторінково. Ми обмежимося декількома фактами — дещицею з того, що проніс із собою монастир через дев’ять нескінченних віків.

...Натовп в очікуванні фунікулеру трохи хвилювався — у вагоні, який повільно сповзав згори, місця на всіх не вистачило б. У новорічно–різдвяному межичассі Київ, як завжди, фокусується в центрі та на Подолі, тож кількість бажаючих піднятися з Поштової площі на Михайлівську перевищувала місткість металевої гусені. Хтось навіть намагався сформувати чотири акуратні черги — по одній на кожні двері. Щоб, згідно з традицією, стояти не просто так — а за кимось.

Учора зранку на Пейзажній алеї знов було гаряче. На місці зламаного киянами дерев’яного паркану, який позначав місце будівництва елітного житлового комплексу для МЗС, виріс кам’яний. До цього (а також й до принагідного побиття захисників «Пейзажки») доклали руки щонайменше тридцять найнятих забудовниками працівників. Останні були «озброєні» ще й двома підйомними кранами — цю важку артилерію «каменетесів» мешканцям прилеглих будинків та активістам руху «Збережемо Старий Київ» зупинити було складно.

Наприкінці грудня у Верховній Раді було зареєстровано законопроект, яким передбачені зміни у порядок призначення голови Фонду державного майна України. Автор законопроекту — БЮТівець Валерій Писаренко — пояснив «УМ», що йдеться «про приведення законодавства у відповідність до Конституції». За цією шаблонною фразою — дійсна потреба відкоригувати одну «неув’язку», адже за новою редакцією Конституції, голову ФДМ пропонує Прем’єр, а за старою версією закону про Фонд — Президент. Тож якщо новації від Писаренка будуть проголосовані, призначатиме (і, до речі, звільнятиме також) голову ФДМ Верховна Рада за поданням Прем’єр–міністра.

У Новий рік ми традиційно вступаємо з новими надіями. Зокрема, й на щойно обраний уряд. Щоправда, Юлія Володимирівна вже була при владі... Та вважатимемо, що під час першого пришестя вона не мала вдосталь часу, аби вразити столичну громаду (яка, між іншим, активно голосує за неї) особливо трепетним ставленням до пам’яток старовини та культурологічних, історичних чи естетичних проблем Києва. А проблем, до речі, накопичилось громаддя. Тож найперша мета цього матеріалу — актуалізувати історію столичних втрат і надбань за останні дев’ять років. Ми починаємо з 1999–го — року, коли Президентом був вдруге обраний Леонід Кучма, а на посаді мера Києва був Олександр Омельченко. Звичайно, що увесь масив подій неможливо відтворити на двох газетних шпальтах: торкнемось лише деяких із них, даючи принагідно свою оцінку — «плюс» або «мінус». А наприкінці спробуємо підбити деякі підсумки.