Учора в оточеній жовтою автотехнікою мерії («маршрутники», які продовжують страйкувати, розставили своїх залізних коней уздовж Хрещатика) царювало пожвавлення. Зголодніла за засіданнями Київради преса жваво оточила секретаря Київради Олеся Довгого, щоб почути з його вуст дві новини. По–перше, Довгий запросив до слова головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Сергія Крайчинського. Той повідомив про рішення Радивилівського райсуду Рівненської області, яким Блоку Тимошенко... заборонено «користуватися» імперативним мандатом. Після цього секретар Київради зачитав лист від Леоніда Черновецького до Президента України: київський мер і очільник міської держадміністрації попросився відсторонити його з другої посади. Щоправда, лише на десять днів.

З історії питання: Черепанова гора — це відріг Печерського плато. Свою назву топонім отримав у ХІХ столітті — від прізвища генерала Черепанова, який володів у тій місцевості земельною ділянкою. Слава Богу, що генералові не спало на думку зводити на своїй землі багатоповерхові будинки — це відтермінувало руйнацію гори ще на добрих сто років. Оминула чаша ця гору і за радянської влади: щоправда, у 1937 році було розпочате будівництво Республіканського стадіону (нині — НСК «Олімпійський»), а пізніше, у повоєнні роки, житлові квартали почали впритул наближатися до Черепанової гори. Та все ж тодішня влада гору не чіпала і, власне, не надто нею цікавилась, хоч і фіксувала у довідниках та путівниках її оборонне значення. Адже Черепанова гора межувала з Госпітальним укріпленням та Косим капоніром (нині — частина музею «Київська фортеця», про який «УМ» неодноразово писала). На початку ХІХ століття біля підніжжя гори ще зберігалась широка еспланадна зона (тобто незабудований простір між містом та фортецею), яка пізніше дала назву вулиці Еспланадній. Із втратою військових позицій Черепанова гора стала просто «зеленими легенями» Києва, розкішним місцем відпочинку для городян, яке давало можливість подихати свіжим повітрям і помилуватися краєвидами. Та, як це заведено в Києві, все добре коли–небудь руйнують...

До Помаранчевої революції я писала про річниці подій 9 березня 2001–го (першу, другу та третю) в ключі «борімося — поборемо». Мовляв, чин і звитяга учасників «України без Кучми» (а відтак — політв’язнів) не є марними, далі — буде. Буде справедливість, буде й «без Кучми». Після революції писати стало важче — одна подія поглинула іншу. Більш масова та успішна — більш трагічну. Від березневої «прареволюції» не лишилось майже нічого. Чи все. Власне — просто пам’ять.

Те, на що так довго сподівалися опозиційні депутати Київради, може статися вже сьогодні. На 6 березня заплановано засідання Центральної виборчої комісії, в порядку денному якого — питання про реєстрацію нових депутатів Київської міської ради замість тих, повноваження яких були достроково припинені рішенням ради Блоку Тимошенко. Іншими словами — довгоочікувана чистка лав на підставі закону про імперативний мандат.

Як уже повідомляла вчора «УМ», Леонід Кравчук заснував Раду старійшин, яка має на меті охороняти конституційне поле України. Формуючи склад ради, перший Президент не покликав другого — Леоніда Кучму. «Я дуже поважаю Леоніда Даниловича. Він багато зробив. Якщо взяти газове питання, то він тримав проблему в руках, й не було тих недолугостей, які є зараз. Однак референдум 2000 року був неконституційним», — сказав Кравчук. А одним із наріжних каменів Кравчукової ради є непорушне правило: всі її члени, які пройшли хрещення владою, мусили діяти винятково конституційним шляхом.

Гігантоманія вилазить Києву боком. Дивно, що ті, хто будує один в одного на головах, всупереч санітарним нормам, не розуміють, як будуть знецінені київські квадратні метри, якщо та чи інша висотка опиниться по вуха у... відходах людської життєдіяльності, якщо раптом «рване» перевантажена каналізація. Хоча локальною така НП не буде. Дуже скоро через надмірне навантаження систем енергопостачання та водопостачання столиця може залишитися без світла і води. Про це киян попереджає Міністерство з надзвичайних ситуацій вустами свого очільника Володимира Шандри.

Отже, на парламентських полях — перемир’я. «Регіони» зачохлять кульки і заховають свою дуту зброю до наступної оказії. Адже вчора лідери чотирьох парламентських фракцій (окрім комуністів) узгодили протокол порозуміння, тож 4 березня (у найближчий сесійний день) Рада запрацює. Такі підсумки підбив спікер Арсеній Яценюк, зазначивши, що напередодні знакового дня, тобто у понеділок, учасники переговорного процесу підпишуть політичну угоду, що складається зі згаданого протоколу та розкладу засідань Верховної Ради. З цієї нагоди у парламенті навіть чекають на Президента — було б знаковим, зауважив Яценюк, якби робота парламенту відновилась зі щорічного звернення Президента.

До Євро–2012 у столиці — з ініціативи міського голови — з’явиться річковий транспорт, повідомляють ЗМІ. (І безбожно... перебільшують, але про це — згодом). Особисто в мене на слово «пором» дві асоціації. Перша: пісня Пугачової — дай Бог пам’яті! — року десь 1986–го: «Соединяет берега седой паромщик...» До слова: всі депутати Київради, до яких зверталася «УМ», замість серйозного коментаря заходилися сміхом і запитували, чи не сам Черновецький мріє податися у поромники. Друга: похмурий поромник–човняр із триголовим цербером (ніякого натяку на муніципальну пресу!) через киплячу вогняну ріку везе душі померлих чи то в царство Морани, чи то в республіку Аїда — словом, кудись далеко і надовго. А душі платять монетами, покладеними, за звичаєм, їм на повіки (або ж переказують кошти з мобільного, як за парковку). Словом, все дуже містично і поетично. А тут — на тобі! — пором як розв’язання проблеми київських заторів. Жодної романтики...

На ІІ всеукраїнському з’їзді депутатів рад усіх рівнів, що відбудеться у Сіверськодонецьку вже завтра, будуть представлені не лише представники сходу й півдня, а й «делегати з усіх областей, Криму, Севастополя та Києва». Про це повідомляє прес–центр з’їзду. Прес–секретар оргкомітету Олена Рубцова зазначає, що «набагато більшим, ніж сподівалися організатори, виявилося представництво західних областей».
Творці «Сіверськодонецька–2» діють на широку ногу. По–перше, за можливість зібратися в тому самому Льодовому палаці, що й 2004 року, Партія регіонів перерахувала непоступливій сіверськодонецькій владі 5 млн. грн. По–друге, лише в Києві на з’їзд акредитовано 124 журналісти — для представників ЗМІ замовили чартерний авіарейс зі столиці. Ще 110 медійників мають прибути з регіонів. Крім того, телетрансляція з’їзду вестиметься через супутник.

Київська міська рада, як і Верховна, вперто прогулює сесійні засідання. Тож заплановані на вчора збори (як і кілька попередніх) також не відбулися. І річ тут не в НАТО. А в чому? Важко сказати... Спочатку в усьому звинуватили «Еліту–центр», точніше, відповідну комісію, яка не встигла підготувати для депутатів Київради доповідь про митарства колишніх вкладників. Потім секретар Київради Олесь Довгий вигадав іншу причину: його колегам, мовляв, слід поліпшити умови праці, підрихтувати приміщення, нагріти крісла, заточити олівці тощо. Блуканина між трьох стільців на десяти поверхах Київради триває, мабуть, й досі. В усякому разі депутати в сесійній залі так і не з’являються. Тільки тепер вже ніхто не пояснює, з якого доброго дива це відбувається.