Одного дня ці дівчата стали знаменитими на всю Україну. На Олімпійських іграх 2008 року збірна України здобула чимало золотих медалей, але молода жіноча команда шаблісток тоді привернула особливу увагу своєю непоступливістю, запалом та майстерністю на фехтувальній доріжці. Після тріумфу в Пекіні недавні юніорки, яких тренер називав «дівчатами гиги–гага», стали справжніми грандами світової шаблі і тривалий час не знали поразок на дорослих світових та континентальних першостях, привозили з міжнародних змагань нагороди в командних та індивідуальних змаганнях. Але тиждень тому традиція тішити вболівальників першим місцем на п’єдесталі пошани перервалася: на чемпіонаті світу в Парижі наші шаблістки — Харлан, Хомрова, Пундик, Жовнір — у фіналі поступилися росіянкам, які не вигравали світове «золото» з 2004 року. Після цієї поразки чимало оглядачів заговорили про «кінець золотої ери української шаблі». Про те, як самі дівчата оцінюють свій «французький» результат, «УМ» поцікавилася у 23–річної Галини Пундик — однієї з учасниць нашої вже легендарної четвірки.

Сорокові роки XX століття історики не без підстав називають ерою переміщених осіб. Поштовхом до великої переміни місць проживання стала Друга світова війна. Тільки 1944 року в західній Європі таких людей, разом із біженцями, налічувалося, за різними даними, від 6 до 10 мільйонів. Із них 2,4 мільйона були українцями.

Після закінчення війни частина з них відмовилася повертатися назад до «соціалістичного раю», і доки світова спільнота вирішувала їхню подальшу долю, більшість мешкала у спеціально облаштованих Ді–Пі–таборах (від міжнародного визначення DP, displaced persons — «переміщені особи»), створених країнами–переможницями на території Німеччини й Австрії.

У таборах життя ішло своєю чергою. Займалися люди і спортом. Апогеєм розвитку спорту стала Олімпіада народів Ді–Пі, що відбувалася з червня по листопад 1948 року в різних містах Німеччини. Українські «таборові спортсмени» досягли на цих змаганнях значних успіхів.

У таборі «Сампдорії» назву «Металіст» скоро сприйматимуть хто зі страхом, а хто і з прокляттям. За два роки харків’яни двічі обскакали італійську команду — спочатку в «плей–оф» Кубка УЄФА, а тепер і на груповій стадії Ліги Європи. Підопічні Мирона Маркевича, обігруючи генуезців удома й відстоюючи нічию на виїзді, помітно покращили статистику зустрічей наших колективів із суперниками з Апеннінського півострова.

У першому півріччі наступного року головування в Європейському Союзі перейде до Угорщини, а в другому — до Польщі. Оскільки ці країни є вихідцями з колишнього соціалістичного табору і краще за держави Західної Європи розуміються на проблемах східноєвропейських країн — не членів ЄС, наступний рік проголошено роком «Східного партнерства». Як повідомив на прес–конференції по завершенні спільного засідання міністрів оборони та закордонних справ Великої Британії і Польщі в Лондоні очільник польського МЗС Радослав Сікорський, наступного року Угорщина організує саміт «Східного партнерства» на рівні глав держав та урядів, а Польща — на рівні міністрів.

Футбол без уболівальників — не футбол, але інколи гарячі фани виходять за рамки пристойності й законності. Так, позавчора «ультрас» збірної Сербії зірвали в Генуї матч своєї команди проти італійців. Увійшовши у клінч із карабінерами ще задовго до початку гри на підходах до стадіону «Луїджі Феррарі», гості з Балкан уже на самій арені освистали італійський гімн, зламали огорожу та десятки крісел. Через це матч відклали на 45 хвилин. Коли ж гра таки почалася, на поле полетіли фаєри, а в небо — феєрверки. Безлад тривав сім хвилин, після чого рефері зупинив поєдинок. Імовірно, сербам зарахують технічну поразку 0:3.

Третій тур відбору до континентальної першості, яку вже, без сумнівів, прийматимуть на паритетних засадах Україна та Польща, подарував кілька сенсаційних результатів. Словаки, котрі на недавньому «мундіалі» поклали на лопатки чинних на той момент чемпіонів світу — італійців, повернулися стриженими з Вірменії, а інші учасники південноамериканського форуму, серби, на рідній землі примудрилися програти естонцям. Водночас трійця призерів ЧС–2010 підтвердила реноме грандів світового футболу й без особливого клопоту поповнила свій актив перемогами.