Уранці цієї неділі у центрі Києва та багатьох міст Західної України можна було побачити водночас вірян із вербними гілочками в руках або ж iз пасхальним кошиком. Хто знав, що 16 квітня християни західного обряду згідно із григоріанським календарем святкують Великдень, це подиву не викликало. Хоча бувало, що на запитання у хлібних чи кондитерських відділах столичних магазинів, чи є у продажу паска, у відповідь звучало здивоване: «Ні, звичайно. Ще зарано».

Через довготривале формування парламентської більшості, а відповідно, уряду, Україна гальмує у процесі реального зближення з НАТО. Малоймовірно, що нашій державі вдасться приєднатися до Плану щодо членства (ПДЧ) в НАТО у Софії, де 27—28 квітня відбудуться неформальні зустрічі міністрів закордонних справ держав-членів альянсу. Там побуває і наш глава зовнішньополітичного відомства Борис Тарасюк, який візьме участь у засіданні комісії Україна—НАТО.

«Звір спить». Фільм про чорнобильську катастрофу з такою промовистою назвою побачить світова спільнота. 26-хвилинне документальне кіно було знято на замовлення МЗС України і у ці дні буде розповсюджено через українські посольства у світі, зокрема серед тих інституцій та організацій, які можуть якось допомогти у розв'язанні «вічної» чорнобильської проблеми.

Кажуть, що партія «Віче» є проектом зятя Леоніда Кучми Віктора Пінчука — як і чотири роки тому «пінчуківським» проектом на виборах до парламенту була Команда озимого покоління. І перший, і другий раз лідерство в цих оригінальних політичних силах, не зовсім типових для українського консервативного суспільства, було віддано жінці. Зараз Інна Богословська визнає, що КОП — «це був бренд», а от «Віче» — «це сутність». Щоправда, впродовж усієї виборчої кампанії «вічовики» так і не збагнули, що в українській мові назва їхньої партії відміняється («Вічем», у «Вічі»...) і використовували його невідмінюваним — саме як «бренд».

Основним інструментом у боротьбі за депутатські мандати для «Віча» був «План розвитку країни». Багато з тих, хто голосував за цю політичну силу 26 березня, аргументував свій вибір якраз наявністю у неї, на відміну від інших партій, чіткої програми на подальші двадцять років. За словами лідерів «Віча», над «Планом» працювало 30 тисяч осіб протягом трьох років. Щоб написати цю книжку, команда Богословської проїхала вздовж та поперек усю країну, потім випустила її мільйонним накладом і заявила в телерекламі, що це — не «передвиборча брошура». Утім багато хто, переглянувши книжечку, наповнену в основному ліберальними гаслами, може з цим посперечатися.
Водночас пані Богословська, активно підтримувана телеканалами Пінчука, засвідчила ще одну свою роль — роль такого собі Термінатора для Юлії Тимошенко. Значно радикалізувавши свій імідж, Інна Германівна підняла на щит ідею боротьби з «авторитарною» Юлією Володимирівною.
У результаті «Віче» зазнало поразки, отримавши 441 912 голосів, тобто лише 1,74%. Але Богословська не хоче вірити цій цифрі й одразу після виборів почала боротьбу разом із низкою інших партій за політичне виживання. Уже третій тиждень поспіль вони вимагають перерахунку голосів по всій Україні, звертаються в суди зі скаргами та позовами. Про боротьбу за місце в парламенті та про своє політичне майбутнє Інна Богословська розповіла «Україні молодій». Звісно, вона просто не могла ще раз не «пройтися» по більш успiшній леді української політики. Вирішуйте самі, чи є в цьому щось більше, ніж просто жіноча конкуренція...

Учора Росія урочисто прощалася з відомим «кучмівським» дипломатом, якого «помаранчева» влада врешті-решт повернула з Москви на батьківщину. «Проводи» відбулися без сліз та з червоним вином у російській амбасаді в Києві, де українському екс-послу Миколі Білоблоцькому вручили особисту подяку у вигляді диплома в рамці від Володимира Путіна. Білоблоцький дійсно є непересічним послом, оскільки замість звичних 3—4 років протримався на посаді амбасадора в одній країні з кінця 1999 року і аж до листопада 2005-го.

Юлію Тимошенко можуть позбавити однієї з її заповітних мрій — розірвати угоду між «Нафтогазом» та «Газпромом», підписану 4 січня цього року. Адже замість неї це може зробити Господарський суд Києва, який, як повідомляє газета «Дєло», прийняв до розгляду позовну заяву Дніпровського меткомбінату ім. Дзержинського. У ній підприємство, яке входить до групи «Індустріального союзу Донбасу», вимагає визнати вищеназвану угоду недійсною. Як відомо, корпорацію ІСД контролюють відомі українські багатiї Сергій Тарута та Віталій Гайдук.

На інавгурацію втретє обраного президента Білорусі Олександра Лукашенка не приїде жоден із закордонних лідерів. Навіть Владімір Путін, який першим привітав «бацьку» з перемогою, а потім його приклад наслідували лише три диктатори — лідери Китаю, Ірану, Куби. У прес-службі адміністрації Лукашенка пояснюють відсутність високих закордонних гостей на інавгурації тим, що їх просто не запрошували. Мовляв, такої практики щодо цієї церемонії у Білорусі немає. Водночас сьогодні подивитися на урочисте «третє пришестя» Лукашенка таки приїдуть відомі росіяни. У білоруському МЗС говорять, що здебільшого це будуть діячі культури і мистецтв.

Поразка блоку «Пора»—ПРП на парламентських виборах хоч і не стала таким шоком, як «прольот» партійців Литвина, проте для багатьох була досить несподіваною i дуже неприємною. Інтелектуальному виборцеві вельми імпонувала велика кількість молодих людей, зібраних під одним прапором і ще не «зіпсованих» владою. Але в активі «Пори»—ПРП у підсумку лише 1,5 відсотка замість очікуваних трьох. І цей результат став нокдауном для Віталія Кличка, який прийшов із великого боксу у велику політику, промінявши пропоноване високе місце у «Нашій Україні» на «соло» у «Порі».
Про причини поразки, про подальшу долю Кличка-політика, про важкий пошук «пористами» свого подальшого місця в українському полiтикумi в інтерв'ю «Україні молодій» розповідає голова політради Громадянської партії «Пора», другий номер у списку блоку Владислав Каськів. Наша розмова відбулася якраз після його візиту до секретаріату Президента.

Євросоюз хоче поглибити відносини з Україною. Для цього планує підписати з Києвом нову угоду. Про це вчора повідомила комісар ЄС з питань зовнішньої політики і політики добросусідства Беніта Ферреро-Вальднер під час виступу в Європарламенті. 5—6 квітня там якраз обговорювали українське питання, зокрема нещодавні вибори.

Грузiя й Молдова, шукаючи ширшi можливостi збуту в Українi, хочуть врятувати своє винне виробництво, основна частина якого працювала на ринок Росії. Адже російські високопосадовці вирішили припинити імпорт грузинських та молдавських вин. Ситуація до болю нагадує українську, оскільки, як і з забороною ввозу до Росії м'ясомолочних продуктів з України, росіяни пояснюють свої дії винятково турботою про здоров'я свого народу. Мовляв, тамтешня продукція не відповідає санітарним нормам. Але Тбілісі і Кишинів, як і раніше Київ, вбачають у діях Москви суто політичні мотиви, таку собі помсту за непідтримку ними Кремля.