У них не було вибору? Вмирати чи... вмирати. Їм, бандерівцям, прописали насправді не «виправлення» у «трудових таборах», а цілковите знищення. Та не зважаючи ні на що вони обрали життя. І цим своїм вибором спинили доти тріумфальний хід смерті на «шостій частині земної кулі», спричинивши розвал гулагівської системи і надалі — розпад «імперії зла». Це відбулося дивним, якимсь «нематеріальним» чином. І «грізний» КДБ до останнього не міг збагнути — як?

Дехто з не надто прихильних до українців істориків твердить, що запорізьке козацтво за духом і подобою було більше споріднене з донськими «побратимами», ніж «ополяченими» галичанами. Насправді ж запорожців, захисників української нації, з донцями, котрі завжди запопадливо демонстрували вірнопідданість правителям Росії, не пов’язували ніякі масштабні політичні проекти, крім ситуативних військових інтересів. Зате численні конфлікти між Запорізькою Січчю та Донським військом, зокрема й територіальні, часто призводили до жорсткого протистояння. Що вже казати про сучасних нащадків Стєньки Разіна, які пишаються своїми хронічними українофобськими настроями, за що кількох їхніх предводителів навіть оголошували в Україні персонами нон грата.

Натомість Галичина «делегувала» за дніпровські пороги таких культових козацьких провідників, як гетьман Дмитро Вишневецький — засновник Запорізької Січі та видатний полководець Петро Сагайдачний.

В один із днів довгої вервечки травневих вихідних на Волині відзначили подію, яку за значимістю деякі історики воліють ставити в один рівень із Батурином, Базаром, Крутами. В селищі Колки вшанували пам’ять тих, хто у далекому 1943–му вибудував на окупованій ворогом території Колківську народну республіку.

Унікальна експозиція «Червень 1941 — на зламі» відкрилася у Національному музеї Великої Вітчизняної війни. Виставка стала спільним німецько–російсько–українським музейним проектом. У її основі — долі людей, для яких 22 червня 1941 року стало переломним моментом у житті.

Здається, у післявоєнні роки не було такого радянського учня, який би не знав про подвиг Олександра Матросова. 27 лютого 1943 року дев’ятнадцятирічний юнак ціною свого життя закрив амбразуру німецького дзоту, чим врятував життя дивізії і дав змогу прорватися вперед.

Де можна побачити єврейських чоловіків і жінок із лопатами і граблями, на тракторах, комбайнах, сіножатках? Звісно ж, на виставці, що днями відкрилася в Національному музеї Тараса Шевченка. Виставка, що триватиме до 28 квітня, зветься «Євреї на землі: Агро–Джойнт та сільськогосподарські колонії Південної України у 1920—1930–ті роки». Тут представлено пам’ятки, картини, фото й архівні документи про єврейські сільськогосподарські поселення на теренах України від середини XIX століття до кінця 1930–х років, а також свідчення про репресії і розгром цих колоній у роки Великого терору. Виставку значною мірою створено на матеріалах книги Михайла Міцеля «Остання глава»: Агро–Джойнт у роки Великого терору», утім тут є сільськогосподарські знаряддя півдня України початку ХХ століття з колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», експонати з колекцій Вахтанґа Кіпіані та Ігоря Гольфмана, а також документи з архіву дисидента Йосифа Зісельса.

«Трагедій на нашій землі було стільки, що страшно, — нагадав на відкритті виставки директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства Києво–Могилянської академії Леонід Фінберг. — Та наші молодші колеги запевнили, що не слід будувати виставку лише на трагедії, варто показати, як люди допомагали одне одному».

Минулого понеділка в Полтаві на території меморіалу Солдатської слави відбулися організовані обласною та міською владою велелюдні урочистості з нагоди зустрічі учасників міжнародного громадського проекту «Наша велика Перемога», котрі вісьмома автомобільними екіпажами подорожують країнами колишнього Союзу «в рамках «Естафети пам’яті». Подібних естафет закам’янілий солдат біля Вічного вогню бачив немало. Щоправда, у попередні роки вони заїздили в обласний центр зазвичай напередодні 9 Травня. Не було раніше й такої помпезності з запрошенням найпотужнішого пожежного автокрана для «вознесіння» телеоператора, покликаного зафільмувати для вічності привезену гостями величезну копію Прапора Перемоги з висоти пташиного польоту. Не майоріло ще тут стільки прапорів Партії регіонів. Не зганяли сюди для масовки в робочий день так багато бюджетників, учнів і студентів. Не стежили, здається, з–за кожного куща, міліціонери у формі й у цивільному. Та, певно, й такої наруги не тільки над пам’яттю полеглих у війні, а й над здоровим глуздом біля полтавського солдата–переможця ще не спостерігалося...

Я є живим свідком тієї страшної трагедії, що прокотилася по всій Україні чорною чумою в 1932—33 роках, виморивши голодом половину населення. Тому вважаю своїм обов’язком детально описати всі ті страхіття, що пережило моє рідне село і я сам.

Її життя було сповнене вiдчайдушних пригод i кохання. Юна красуня з Ревеля (нині Таллінн), де вона народилася, займалася рiзними видами спорту: чудово їздила верхи, влучно стрiляла з обох рук i навiть виграла свiй перший приз на мiжнародних змаганнях у Швейцарiї. Коли цього їй стало замало, вона отримала шоферський диплом i брала участь в автоперегонах у багатьох країнах Європи. І тут перемоги не обходили красуню.

Її уваги прагнули вiдомi європейцi — полiтичнi лiдери, банкiри, люди мистецтва. Вона була причиною багатьох дуелей, якi в Європi давно заборонили. Та головнi пригоди, незвичайнi колiзiї долi чекали на неї попереду.

Її життя було сповнене вiдчайдушних пригод i кохання. Юна красуня з Ревеля (нині Таллінн), де вона народилася, займалася рiзними видами спорту: чудово їздила верхи, влучно стрiляла з обох рук i навiть виграла свiй перший приз на мiжнародних змаганнях у Швейцарiї. Коли цього їй стало замало, вона отримала шоферський диплом i брала участь в автоперегонах у багатьох країнах Європи. І тут перемоги не обходили красуню.

Її уваги прагнули вiдомi європейцi — полiтичнi лiдери, банкiри, люди мистецтва. Вона була причиною багатьох дуелей, якi в Європi давно заборонили. Та головнi пригоди, незвичайнi колiзiї долi чекали на неї попереду.