Іноді здається, що доволі легко ідентифікувати ту чи іншу країну світу за популярними ознаками її національних артефактів — макарони в італійців, спідничка в шотландців, кенгуру в австралійців.

Прифронтові будні нашої літератури давно вже відродили щоденниковий жанр у прозі очевидців, але цього разу маємо зовсім інакше чтиво. Річ у тому, що до того в «текстах про АТО» здебільшого йшлося або про те, як тікали на захід зі сходу або як верталися назад.

...Новий роман Євгенії Кононенко «Останнє бажання» (Л.: Видавництво Анетти Антоненко) здебільшого, звичайно, про життя. Все інше — так, прикрі нововведення на зразок соціальних мереж і буккросінгу. Ні, нічого обмінювати в даному випадку не доведеться, хіба що порівнювати — деякі побутові дрібниці, з яких, як виявилося, складається і життя, і проза, і любов.

...На початку цієї сумної історії було аж ніяк не слово, бо словом вона, швидше, завершилась, та й то не факт, що остаточно. А були спочатку на порядку денному в Росії заборонені мереживна білизна і кеди з туфлями на шпильках — як такі, очевидно, що заважають і навіть шкодять справі виховання нової капіталістичної молоді.

Алкогольна тема в літературі — справа доволі делікатна, і будь-яка згадка письменника про перший вранішній ковток або про останню вечірню відрижку межує як не з рекламою того чи іншого бренду, то з відвертим піаром нездорового способу життя — це точно. Але у «Пізньому зборі» Ігоря Померанцева, дбайливо укладеному видавництвом Meridian Chernowitz і видрукованому в «Книгах-ХХІ», усе трохи інакше.

Кажуть, що кошти на видання цієї книжки збирали всі разом і з усіх усюд, через що вона цілком може називатися «народною». Утім, як би там не було, але саме після її видання шанований російський сатирик перестав бути таким у рідній країні. І придбати «Блокаду мозку — 2014» можна тільки в Україні. До речі, вийшла вона у харківському видавництві «Віват».

Від самого початку сімейної саги Володимира Лиса «Країна гіркої ніжності» дражливий слух сучасного читача ріже на диво архаїчний тип оповіді. З іншого боку, якщо заявлена присутність «української історії», на тлі якої вона відбувається, то як іще розказати про минулі роки нашого з вами існування?

Останнім часом звична пасторальність сільської прози виявляється неабияк розведеною або етнографічним глянцем з обов’язковим додатком магічного реалізму, або відвертим кітчем сільськогосподарського зразка.

Не дивно, що прозу цього автора називають герметичною, бо лише у ній, скупуватій на сюжетні прикраси, буває вільно. Збірка «Механічне яйце» має в основі готичні новели українського автора з цілком класичним сюжетом у стилі зомбі-хорору, але з лагідним флешбеком у старосвітські часи.

У збірці новел і мініатюр «Кат», присвяченій, здавалося, архаїчним темам творчості, вихованню, пам’яті про минуле, — чимало текстів на злобу дня. Авторці завжди вдавалося промовляти про високі істини з низького старту обивательських істин. Скажімо, майже половина її нової книжки — про творчу кухню сучасного письменника, зокрема про конкурси, з чиїх премій декому таки непогано вдається жити.