28–30 квітня вже вп’яте відбувся Львівський міжнародний дитячий фестиваль. За цією доволі загальною назвою ховається цілком конкретний зміст, бо йдеться про найбільший в Україні ярмарок дитячої книжки та все, що з нею пов’язано. Зокрема, й поважна науково–практична конференція, яка цього разу була присвячена дитячій книжці та інтернету, й виставка книжкових ілюстрацій, що нараховувала близько 400 малюнків, і півсотні різноманітних майстер–класів для дітей, і підбиття підсумків конкурсу «Найкращий читач України–2011» та багато чого іншого.

Днями в Ужгороді презентували антологію словацької малої прози «Таїна», яка побачила світ у закарпатському видавництві «Тімпані». Упорядник і перекладач — голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин. 50–річний літератор уже давно є своєрідним мостом між двома сусідніми народами. Торік словацькою мовою в його перекладах вийшла антологія українського оповідання «розстріляного Відродження» — «Місячний усміх», дві новели з якої навіть зачитали на словацькому радіо.

Перше, значно скорочене, українське видання книжки «Бесіди з Томашем Масариком» побачило світ у 2001 році, до 150–річчя з дня народження Масарика. Тепер нарешті маємо повне видання: ошатна 460–сторінкова книжка побачила світ у львівському видавництві «Астролябія» за сприяння Генерального консульства Чеської Республіки у Львові та Міністерства закордонних справ Чехії. Приємно, що Україна продовжує пізнавати своїх сусідів.

До мене в гості приїхав давній знайомий з Угорщини. Вже п’ять років він має тамтешнє громадян­ство і може без віз роз’їжджати Європою. Яке ж було моє здивування, коли я довідався, що він надалі вважає себе і громадянином України. І для доказу витяг діючий український закордонний паспорт — чоловік його просто не здав.

Попри те, що Конституція України не визнає подвійного громадян­ства, на практиці чимало українських громадян мають паспорти різних країн. Причина в тому, що згадана норма Конституції ніяк не захищена юридично.

Які це може нести загрози, добре видно на прикладі нещодавно введеного в дію спрощеного порядку набуття громадянства Угорщини. Раніше, аби отримати угорський паспорт, слід було витримати півторарічну процедуру. Однак після поразки на виборах соціалістів і приходу до влади в Будапешті прихильників Віктора Орбана кардинально змінилося ставлення до угорської діаспори. Нова влада заявила, що не ділить угорців на домашніх і закордонних. І ставить собі за мету об’єднати угорську націю в Карпатському басейні.

Визнання 74річному дитячому письменнику з Одеси принесла трилогія про джурхарактерників, яка побачила світ у видавництві «АБАГАЛАМАГА». Пригодницька книжка у трьох томах, що розповідає про становлення українського козацтва, здобула чимало нагород — визнавалася найкращою у Всеукраїнському рейтингу «Книжка року», отримала премію «Літакценту», ввійшла до короткого списку премії «БіБіСі».

Українське дитяче «Видавництво Старого Лева» у грудні відсвяткувало дев’яту річницю. Нині воно впевнено займає одне з чільних місць на ринку дитячої книжки. Причому не тільки тому, що видає знакові книжки, віднаходить і перекладає цікавих іноземних авторів, вирощує вітчизняних дитячих письменників, а й завдяки правильному маркетингу. Наприклад, у грудні видавництво домовилося з мережею заправок «ОККО» про продаж на їхніх площах книжок «Старого Лева» 24 години на добу. На чолі видавництва стоять талановиті люди — поетеса Мар’яна Савка і її чоловік Юрко Чопик, гітарист гурту «Мертвий півень» — до того ж порядні й небайдужі. Тодi, коли громадські організації кволо протестують проти політичних репресій, а ЗМІ роблять вигляд, що нічого не сталося, Мар’яна і Юрко від імені видавництва написали листа до Апеляційного суду м. Києва «з проханням відновити справедливість і повернути на волю людину, яка так багато і самовіддано працювала для нашої держави» — йдеться про Юрія Луценка (текст цього листа можна прочитати на сайті видавництва).

Ми поговорили з головним редактором видавництва, талановитою українською поетесою Мар’яною Савкою про те, що значить сьогодні бути видавцем книжки для дітей.

Днями греко–католики Закарпаття відзначили важливий ювілей: 230 років тому в Ужгороді було освячено Хрестовоздвиженський кафедральний собор. Сталося це далекого 1780 року за часів єпископа Андрія Бачинського, коли незадовго до цього імператриця Марія–Терезія передала для Мукачівської греко–католицької єпархії колишній єзуїтський костьол та колегію (навчальний заклад).

Про Едуарда Матвійчука пересічний українець навряд чи знає багато. Цей виходець із Закарпаття запам’ятався хіба тим, що, вперше пройшовши до парламенту в 2002 році за списком «Нашої України», через рік перебіг до Партії регіонів. В Ужгороді з постаттю колишнього вчителя фізики в Ясінях та інспектора митниці в Чопі асоціюють чи не єдину російськомовну газету «Європа–центр», у якій він недовгий час значився шеф–редактором. Також із його іменем пов’язують торговий центр «Люксор». Ще Матвійчук був президентом ФК «Верховина». Ото, мабуть, усі відомі діяння депутата Верховної Ради з восьмирічним стажем.

Цю загалом непримітну особу Президент Янукович призначив 18 березня головою держадміністрації Одещини, найбільшої області в Україні, рівної за площею Республіці Молдова. За які заслуги? Матвійчук відповідав за результат президентських виборів на Одещині. Є результат — є посада. Цікаво, що за день до призначення всі пророкували відповідальне місце в стратегічно важливому регіоні «литвинівцю» Сергієві Гриневецькому. Однак, як подейкують, на аудієнції в Януковича представник Одещини, який очолював ОДА до 2005 року, дозволив собі надто самостійне мислення, і наступного ранку «губернатором» став Едуард Матвійчук.

«Западенець» Матвійчук кинувся спростовувати свою «українськість». Приміром, перед 9 травня висунув вимогу до мерії Одеси вивісити в місті червоні прапори. А раніше, вже за тиждень свого управління, Матвійчук видав розпорядження, за яким Одеська обласна адміністрація повинна вийти зі складу співзасновників газети «Чорноморські новини», що означало припинити частку свого фінансування. А це значить — приректи газету якщо не на моментальну смерть, то на повільне згасання. Не дивно, що Національна спілка журналістів внесла Едуарда Матвійчука в десятку найбільших душителів української журналістики.

— Пані Діано, ваше звільнення з посади шеф–редактора видавництва «Грані–Т» уже обросло фантастичними чутками. Нещодавно відкритий лист на ваш захист опублікували кілька десятків літераторів. Шкандаль...

— А що ви хочете, якщо у своїх офіційних заявах видавництво «Грані–Т» повідомило, що моє звільнення мотивовано неможливістю поєднувати роботу з написанням роману про кохання. Про який я, до речі, вперше почула! Це при тому, що у відповідному наказі роботодавець мотивував моє звільнення зов­сім по–іншому: численними «прогулами без поважних причин».

Неда Неждана в сучасній українській драматургії — на перших ролях: вона не тільки лауреат різних конкурсів, а й укладач антологій, рецензент, співробітник Центру експериментальної сучасної драматургії, дослідник–науковець. Тобто людина, яка на українську драматургію дивиться під різними кутами зору.