Поезія Світлани Йовенко була неодмінною складовою культурного життя України. Ім'я поетеси було відоме за межами України, її поезії перекладалися мовами світу. І зараз пам'ятається її пристрасна інтимна лірика, рядки на зразок «Навіть за день до смерті/ Тільки любові». Тепер ім'я однієї з найвідоміших українських поетес напівзабуте, хоча пані Світлана активно присутня в літературному процесі: в 1999 році видала збірку прози «Жінка в зоні», працює заввідділу поезії й критики в часописі «Вітчизна». І навіть присудження пані Світлані премії «Золота Фортуна», почесної нагороди, яку мали Бела Ахмадуліна, Патрісія Каас, Кароль Войтила, вірші якого Світлана Йовенко, до речі, перекладала, не прозвучало в медіа. Зрештою, коли Юрій Андрухович отримав ту саму премію, що й Мілан Кундера, про це довідалися всі. Саме з питання про забуття ми починаємо нашу розмову за чашкою італійського капучино в «Будинку кави» на вулиці Олеся Гончара неподалік від письменницького будинку, де мешкає поетеса.