Влітку цього року в Хмельницькій області відбулося урочисте відкриття одного з облаштованих пунктів геодезичної Дуги Струве - Фельштинського. Це один із 265 геодезичних пунктів, які півтора століття тому простягалися від узбережжя Північного Льодовитого океану до Чорного моря через території десяти сучасних країн Європи - Норвегію, Фінляндію, Швецію, Естонію, Латвію, Литву, Росію, Білорусь, Молдову та Україну.

До свого ювілею вона не дожила рівно три місяці. Свічка її життя догоріла, коли я був у батьків у містечку Яремче. Саме в Карпатах я познайомився з нею 1968 року. Те літо стало, мабуть, переломним для 13-річного яремчанського підлітка.

А було це в липні під Чорногірським хребтом, де зібралося тоді чимало представників українського дисидентського руху:

У центрі Парижа з'явилася меморіальна дошка, присвячена українській еміграції. На ній викарбувано французькою: «Ріг Сен-Жерменського бульвару і вулиці Сен-Пер, позначений близькістю до українського греко-католицького собору і скверу ім. Тараса Шевченка, з другої половини XX століття був найважливішим місцем зустрічі української еміграції Франції.

Французький адвокат Жан Паньє судиться з Україною. Про це написала нещодавно газета «Фігаро» з посиланням на інтернет-видання Capital.fr. Унікальну історію стосунків Жана Паньє з українською Фемідою, перефразовуючи назву однієї славетної книжки, можна було б назвати «Жан у Задзеркаллі». Понад два роки він відбув у Лук'янівському СІЗО. Сам Паньє уточнює — 830 днів.

У Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Заболотного відбулася презентація нової книжки відомого київського дослідника, фахівця з історії архітектури й охорони культурної спадщини, к. а. Віктора Вечерського «Дерев'яна архітектура України». Автор давно досліджує пам'ятки архітектури, опублікував понад десять книжок і з півтисячі статей, в тому числі перший в історії України україномовний посібник зі всесвітньої історії архітектури. Усе ж його наукові зацікавлення лежать передусім в українській культурній спадщині: «Пам'ятки архітектури і містобудування Лівобережної України», «Втрачені пам'ятки архітектурної спадщини України», «Спадщина містобудування України», «Замки і фортеці України», тощо.

Цей матеріал є, до певної міри, згустком побаченого і почутого автором під час його двох відряджень до Севастополя впродовж останніх років. Це свого роду «археологічний» спогад про унікальну територію на кримському узбережжі Чорного моря. Севастополь — велике за територією місто. Воно розтягнулося вздовж узбережжя на десятки кілометрів і ще на кілька кілометрів углиб материка. В самому Севастополі, як мені розповіли місцеві мешканці, діють сім радгоспів. Хто мав нагоду летіти з Києва до Севастополя, до аеропорту Бельбек, про це не пожалкував. Із літака відкривається незабутній вид на це місто, берегова лінія якого порізана численними бухтами. Враження від побаченого згори можна порівняти хіба що з першим моїм польотом до Парижа 1992 року, коли повітряна траса ще проходила над самим містом. Тоді я шаленів вiд радості, коли внизу впізнав схожий на корабель острів Сіте, а на ньому — Собор Паризької Богоматері...

Кадри вирішують усе. Заяложена, затерта до дірок підкладки філологічної матерії фраза. А таки вирішують, багато чого вирішують. Сидить у кріслі такий собі чиновник Василь Гладкіх, керує і «чеше, чеше», та все «не по-нашому, а по-московськи». Але ж попервах добрий дядько: обіцяє ціни на квитки не підвищувати. Та ще не встигли охолонути виборчі пристрасті, ще й коаліція — лише порожній звук, а цей дядько заходився вже робити прямо протилежне до своєї обіцянки (та ж цяцянка, яка дурневі — радість).

Скільки людей стали жертвами своїх постмайданних ілюзій? Навряд чи хтось має відповідь на це запитання, а статистика з цього приводу мовчить. Але напевне однією з таких жертв є доцент кафедри спеціальної фізичної підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук Леонід Вострокнутов. Повіривши у незворотність змін, у лютому 2005 року він звернувся до Президента, Прем'єр-міністра та міністра внутрішніх справ із рапортом, у якому повідомив про низку правопорушень у цьому ВНЗ, зокрема, про незаконно виділені квартири, безпідставно дострокові присвоєння спеціальних звань — особливо «героїням», які працюють або працювали в приймальнях окремих керівників тощо.

Нещодавно в Парижі побачило світ цікаве дослідження Gregoire Orlyk. Un cosaque ukrainien au service de Louis XV («Григорій Орлик. Український козак на службі Людовіка XV»). Вихід подібних книжок у Франції — велика рідкість. А постать Григора Орлика, сина гетьмана Правобережної України, соратника Івана Мазепи Пилипа Орлика, сама по собі є важливою як для історії України, так і для українсько-французьких взаємин у XVIII столітті, оскільки більша частина життя Григора Орлика була пов'язана з Францією. До речі, Мазепа був його хрещеним батьком.

Так виглядає викинуте на вулицю майно редакції «Наша віра», описане судовими виконавцями. Під снігом, що тане, опинився архів газети.