І скільки ж це років підряд з плаката на мене незворушно дивився Він — уважні сірі очі, ясне довге волосся, зібране у незвичну тоді для чоловіка «мальвінку», персні на пальцях, гітара в руках. Він виходив на сцену — відсторонений, загадковий, лицар Ланцелот у білій сорочці-апаш, добрий казкар, самодіяльний бард-інтелектуал з НДІ або рок-король. І сторазово вислуховувалися переливи нетутешнього високого голосу, і порівнювалися нові варіанти старих пісень. І вперто не хотілося помічати повторів — а тільки орнаментації творчого духу...