Батурин — столиця Гетьманщини за Івана Самойловича, Дем’яна Многогрішного, Івана Мазепи й Кирила Розумовського — став символом протесту проти царського ярма на шиї української свободи. 2 листопада (всі дати подаємо за старим стилем) 1708 року за спробу стати державно незалежним Батурин прийняв свій страшний хрест і був перетворений на велику могилу, в якій від рук московських карателів полягло щонайменше 15 тисяч дітей, жінок, старих людей та вояків. І царизм, і радянська влада наклали суворе табу на спогади про події в Батурині та вшанування пам’яті загиблих. Будь­які дослідження, пов’язані з іменем Івана Мазепи та з Батурином, були неможливі. На три століття гетьманська столиця канула у небуття. Колись квітуча, пишна, повна соборів і церков, палаців та інших прекрасних будівель, (мала 30 млинів) гетьманська столиця була перетворена на непоказне селище...

Проблема зовсім свіжа: не тільки мами й тата, а вже навіть наші вчені люди помітили, що діти стали значно менше читати. А якщо точніше, то читають зовсім мало. Не мають бажання (бо телевізор дивитися значно простіше), не мають на книжку часу, не привчені, не відчувають задоволення від читання, не знаходять у книжках того, що шукають, не ті книжки пишуть їм письменники... Причини, отже, знаходяться. На запитання «Що тобі подарувати?» дитина впевнено каже: «Комп’ютер». Ми їй патетично твердимо: «Книжка — це чудо! Книжка — це корисно!» — а вона нам не вірить...

25 серпня в Батурині храм Святої Покрови (Київський патріархат), за який ішло змагання вісім років і настоятелем якого є отець Роман Кривко, освячено. Без жодного перебільшення, це подія не тільки обласного, а всеукраїнського значення. І то не тільки тому, що тепер у колишній гетьманській столиці, так рясно в 1708 році политій кров’ю тих, що разом із гетьманом Мазепою виступили за державну незалежність України, — нарешті є українська церква, якій ця держава дорога, тож паства зможе слухати Боже слово і молитися за себе та свою землю рідною мовою.

Траса, що веде з Києва до Батурина і далі, після реконструкції просто чудова, і машина мчить легко та рівно, долаючи кілометр за кілометром (ДАІшники раз по раз владно зупиняють транспорт і «остуджують» гарячі голови водіїв, показуючи їм магічний «швидкостемір», що зафіксував далеко не дозволені 80). Мета нашої поїздки — відвідати в Батурині Покровську церкву, яка готується до освячення — через два тижні, і заразом глянути, що робиться у цитаделі.

Серед святих та дорогих місць нашої землі — і це давнє й надзвичайно мальовниче село неподалік Києва — Мар’янівка. Нині воно належить до Васильківського району; річка Протока, що неспішно біжить через нього, впадає у Рось; у селі є низка ставків. На околиці височать стародавні могили — цінні історико–культурні пам’ятки, а серед них — легендарний курган VІ ст. до н. е. Переп’ятиха, що згадується в літописному переданні Київської Русі. У 1845 році його досліджував Д. Іванишев. У липні 1846–го, під час розкопок, у яких брав участь Т. Г. Шевченко, тут знайшли важливі археологічні матеріали.

Свято–Покровська церква — одна із 39 пам’яток, які входять до комплексу заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині. Однак її то згадують, то «забувають», бо й справді, що там показувати спраг­лому на сенсацію екскурсантові? Зрештою, у державній програмі розбудови Батурина як туристичної столиці українську Покровську чомусь геть «загубили». Тим часом до російської Воскресенської — найпильніша увага: її дбайливо відреставрували, бо ж усипальня Кирила Розумовського! Логічно, ця церква не хоче поступатися своєю монополією на духовність і ставлення свічок туристами. Хоч Мазепу досі кляне «анафемою», а жертв Батуринської трагедії вперше пом’янула лише минулого року.

Унікальна особистість, талановитий фотограф, самовідданий митець, культурний посол, авантюрист за покликанням, людина фантастичної енергії... Це — про Івана Дудкіна, одного з найвідоміших українських мандрівників. Усе своє життя він присвятив невтримній пристрасті — з рюкзаком та фотоапаратом блукати планетою. Його світлини з успіхом демонструвалися на 62 персональних фотовиставках у 24 містах України і багатьох країнах світу (Польща, США, Індія...). В активі Івана Федотовича, крім усього іншого, — гірські сходження на вершини Кавказу, Саян, Піренеїв, Тянь–Шаню, Гімалаїв, Аляски тощо. Пішки, на катамарані, велосипеді, мотоциклі, автостопом він здолав десятки тисяч кілометрів по найцікавіших куточках планети, здійснив два навколосвітні плавання.

Нещодавно в Національній спілці письменників України відбулася багатолюдна презентація унікальної книжки Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках. Недостріляні», яка коштом Фундації імені Івана Багряного (США) побачила світ у Видавничому домі «Києво–Могилянська академія». Із представником Фундації, ініціатором та фаховим редактором цього видання — відомим письменником Олександром Шугаєм — наша розмова.

12–річні розкопки, що проводяться в селищі, відкрили багато страшної правди про ті часи. Зокрема, під час відбудови флігелів на Тепловці виявлено, що стоять вони на цвинтарі (чи не тому така дивна доля красивого, довершеного палацу, в якому так ніхто й не жив жодного дня?). Батуринська земля рясно полита кров’ю. Досі лише вона одна була меморіалом безстрашним оборонцям. Прийшла пора увічнити їхню пам’ять у камені. Нехай він заговорить. І засвідчить... Не так давно Президент України Віктор Ющенко відвідав Великий скульптурний салон в Українському домі й закликав українських митців найближчим часом відвідати Батурин та подивитись, якою могутньою і пишною була гетьманська столиця у ХVІІ—ХVІІІ століттях і скільки треба зробити, аби оживити й озвучити наші глибинні джерела пам’яті. Адже восени цього року минає 300 років із часу Батуринської трагедії, в якій мученицькою смертю загинуло 20 тисяч наших людей. Героїчний чин Батурина, що повстав за волю, має постати сьогодні в новому осмисленні.

На чемпіонаті світу в Німеччині після двох турів початкового раунду у трьох групах із шести вже визначилися дуети найкращих, які достроково оформили перепустки до наступного етапу (за регламентом, продовжувати боротьбу за нагороди дозволяють два перші місця). На щастя, у квартеті В, де виступає збірна України, другий ігровий день не розставив крапки над «і». Якби позавчора підопічні Сергія Кушнирюка поступилися команді Ісландії, то втратили б шанси пробитися і до чільної дюжини, і на Олімпійські ігри. Але «синьо-жовті», всупереч багатьом прогнозам, таки дотиснули потужних вікінгів.