«Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» — такий підзаголовок має книга Юрія Антиповича про Петра Ротача. Він, остарбайтер, тікав з неволі, але його спіймали, в гестапо побили до непритомного стану. «Щось подібне повториться уже, як повернеться в Україну. Слідчий районного відділення МДБ кричатиме: «Лицом к стенке! Говори правду» і триматиме наган біля Петрової потилиці, а в хлопця — мурашки по спині. Почерки сторожових псів обох тоталітарних режимів не дуже різняться», — читаємо в книжці Антиповича про поета.

У листі до Данила Мордовцева Михайло Коцюбинський писав, що у Валуєвському циркулярі особливий наголос було зроблено на забороні популяризувати наукові здобутки українською мовою. На світанку епохи науково-технічного прогресу то був дуже точний постріл у майбутнє нації, бо найкращий спосіб зберегти статус «меншого брата» — це відтяти його від новітніх знань.