Цього року Міжнародна рада музеїв (ІСОМ) запропонувала до відзначення Дня музеїв тему «Музеї і суперечлива історія: розповідаючи про замовчуване» (Museums and contested histories: Saying the unspeakable in museums).

"Найшвидша і найпомітніша антикомуністична акція — просто зішкребти декор радянських часів. Так іде «боротьба з символами, а не з ідеологією"

Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...»

Сусід Іван із Червонодніпровки (Червоної Забори, тут і таку назву ще пам’ятають) за столом, який ми, неофіти, зібрали, щоб познайомитися із краянами, випивши чарку, сказав моєму батьку:

— Треба зробити плiт, покласти на нього вибухівку та пустити вниз по Дніпру, щоб зірвати твою Каховську ГЕС...

Усе починалося пізнім осіннім вечором, коли Ірина Миколаївна Ласка, мистецтвознавець Запорізького художнього музею, принесла до газети рукопис під назвою «Календарні дати зобов’язують...» до тогочасного ювілею Дніпрогесу. Для мене тоді були майже невідомими художники, про яких Ірина Миколаївна збиралася писати.

Великий білий конверт випав прямісінько до рук із поштової скриньки моєї запорізької квартири. У ньому — ще небачене мною, «Українське слово» з Парижа. Розгортаю газету, читаю: написано українською мовою — трохи незвично, як шкільні уроки літератури, як твори української класики.