В урочищі Гурби Здолбунівського району, де у великодні дні 1944 року відбувся найбільший бій в історії Української Повстанської Армії, серед експонатів музею–криївки було виявлено 82–міліметрову бойову міну часів Другої світової війни. Про небезпечний експонат здолбунівським міліціонерам повідомив учора житель райцентру, який у тих місцях збирав гриби. Чоловік — колишній військовий, а тому, спустившись до криївки, відразу вирізнив серед розкладених на полицях предметів бойову міну. Її детонатор був знищений, а от розривний заряд залишився цілим і при ударі в будь–яку хвилину міг вибухнути. Коли розривається такого роду міна, осколки від неї розлітаються на 600—700 метрів довкола.

Датовані 1947–48 роками документи формувань ОУН–УПА, що дiяли на теренах частини Тернопільської області та Радивилівського і Дубенського районів Рівненщини, пролежали в землі запакованими у звичайний бідон майже 63 роки. І лише у липні цього року пошукова група Українського козацтва «Волинська Січ», працюючи на півдні Дубенського району, наштовхнулася на схованку. Цінний бідон передали в Інститут дослідів Волині, що діє при Рівненському краєзнавчому музеї, де архів і досі розшифровують науковці. Презентацію перших досліджених ученими матеріалів провели днями у Рівному, приурочивши до 69–ї річниці створення УПА.

Миколі Євстафієву із села Шубків, що на Рівненщині, зараз 86 років. Він не встиг повоювати серед «лісових братів», бо був на той час підлітком, а лише друкував газету загонів Бульби–Боровця. Та навіть така участь у русі опору більшовизму накреслила подальшу його долю — війна, тюрма, роки каторги на шахтах Воркути, а далі — на довгий період приклеєне тавро бандита, націоналіста, яке заважало жити, працювати. Але поневіряння не витравили духу свободи. Пан Микола залишився свідомим українцем. Каже, що кожного ранку, коли чує по радіо Гімн України, дякує Богові, що дожив до того часу, коли може не криючись розповідати про свою юність.

Відчути землю під ногами — найбільше бажання рівнянки Наталії Колесової. І танці, на її думку, це ще один подоланий щабель на цьому шляху. П’ятнадцять років тому, коли вона у автокатастрофі травмувала хребет, про це і мріяти не могла, але спробувала, і їй вдалося. Адже зуміла перемогти себе, зуміла зробити те, що, здавалося, зробити було неможливо. І вже у вересні минулого року на Кубку континентів у Санкт–Петербурзі Наталя разом зi своїм партнером Андрієм Товстих посіли друге місце у своїй категорії. Тепер же — нова перемога: на Кубку світу зі спортивних танців на візках серед спортсменів iз порушеннями опорно–рухового апарату, який відбувся нещодавно у Нідерландах. Причому Україну на цих змаганнях представляли дві рівненські пари і обидві стали чемпіонами. У категорії «Дует 2» — програмі латиноамериканських танців — володарями Кубка світу стала досвідчена пара Іван та Надія Сіваки. А от в категорії «Комбі» з програмою європейських танців першість уперше вибороли Наталія Колесова та Андрій Товстих. Наталя танцювала на візку, а її партнер по танцю був ведучим.

Про диво–вулики пасічника Григорія Тестюка з села Малятин Гощанського району, що на Рівненщині, доводилося чути давно, але от завітати на його обійстя та на власні очі побачити процес лікування, якось не випадало. І от нарешті, здолавши маршруткою понад шістдесят кілометрів, потрапила до відомого бджоляра. Григорій Олександрович зустрічає в брилі — як і личить справжньому пасічнику. Нині літо, отож сезон лікування у вуликах у самому розпалі.

Гурбенський бій був одним із найтриваліших і одночасно найбільшим за масштабами серед тих, що довелося вести воякам Української Повстанської Армії. Ці події припали якраз на Великдень 1944–го. 21—25 квітня в запеклій битві з військами НКВС зійшлися бійці південної групи УПА–Північ «Богун» та з’єднання «Холодний Яр» УПА–Південь. Тут, на Мізоцькому плато, або так званих Гурбенських (Крем’янецьких) горах і зустрілись 5 тисяч вояків УПА з 30 тисячами добірного війська НКВС та Червоної армії, знятих для такої «нагоди» з Кавказу, де перед тим вони займались виселенням чеченців. Основний район бойових дій охопив територію між селом Антонівці та урочищем Гурби. За сучасними підрахунками, під Гурбами загинуло приблизно 1100—1200 бійців УПА та місцевих людей, кілька тисяч яких перед загрозою мобілізації до Червоної армії також переховувалися у лісі. Тіла частини загиблих родичі з навколишніх сіл забрали, але щонайменше півтисячі так і залишилися непохованими у навколишніх лісах та болотах. І досі місцеві мешканці натрапляють у лісі після дощів на черепи та кістки загиблих повстанців. Уродженець села Дермань Здолбунівського району Василь Кирилюк був серед тих, кому вдалося пройти через горнило Гурбенського бою і вижити. Зараз він мешкає з сестрою в Рівному, активний учасник Братства вояків УПА.

Справу з театром учасники «От Вінта» мають не вперше. Зокрема Юрко Журавель був спочатку художником–оздоблювачем, потім почав створювати музичний супровід до вистав і, зрештою, пробувати себе в ролі актора. Решта учасників гурту тоді були ще підлітками, тому грали в дитячих постановках. І коли хлопцям запропонували повернутися на театральну сцену вони, ознайомившись зі сценарієм, залюбки погодилися. Враховуючи насичений гастрольний графік, на підготовку вистави «отвінтисти» витратили два місяці. Режисер вистави Василь Гізун дуже задоволений грою учасників гурту, адже вважає, що хлопці, хоч і не є професійними акторами, але мають великий життєвий досвід і передають усі задумки як автора, так і постановника. Хоча, зізнається, інколи хлопці й імпровізують, але від цього спектакль тільки виграє.

Пізнати незвідані куточки краю, де ти живеш, зрозуміти, що за незвичайним не варто далеко ходити, — такою була мета журналістського прес–туру, організованого управлінням культури та туризму Рівненської облдержадміністрації. Спокусилася тим, що хоча вже не раз милувався краєвидами Надслучанської Швейцарії, мальовничими руїнами Губківського замку, бувала у заказнику «Соколині гори», але ж сплав Случем байдаркою — зовсім новий для мене маршрут. Експедиція була розрахована на два дні. Отож, завантаживши в мікроавтобус спорядження, під керівництвом голови правління клубу туристів «Обрій», байдарочника з багаторічним стажем Івана Оліферука, вирушаємо до селища Городниця Житомирської області. Саме звідти й розпочалася наша подорож річкою Случ.

Село Пересопниця стало відомим завдяки шедевру рукописного мистецтва — «Пересопницькому Євангелію». Цю книгу мало хто бачив насправді, а гортати — і поготів. Свого часу нею захоплювалися Шевченко й Максимович, а нині, поклавши руку саме на цю книгу, свою Присягу на вірність українському народові приносить кожен новообраний президент України. Це робили і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко.