Колись він казав, що хоче залишити по собі слід, аби його виступи згадували через багато років. На думку борця–«вільника» Тараса Данька, перемоги на чемпіонаті Європи і третього місця світової першості для цього недостатньо. І ось із Олімпійських ігор у Китаї киянин повернувся з бронзовою нагородою, яку певною мірою можна вважати несподіваною. Передусім, зважаючи на тернистий шлях хлопця напередодні Ігор. Важка травма коліна, складна операція наприкінці минулого року, повернення на килим і здобуття путівки до Пекіну лише на заключному кваліфікаційному турнірі — після цього третє місце на Олімпіаді здається чимось буденним.

Десь у Сполучених Штатах його історія цілком могла б стати основою для сценарію голлівудського блокбастера. Хлопчик із циганського табору тікає з сім’ї, щоб займатися спортом, обмежує себе в усьому і сходить на світову вершину. Однак у нас історію цієї непересічної постаті мало хто знає.
У 1995–му 21–річний маріуполець Рустам Аджи став першим чемпіоном світу з греко–римської боротьби в історії незалежної України. Через вісім років він залишив спорт після поразки в фіналі ІІ літніх Всеукраїнських ігор 22–річному Володимиру Шацьких. Тому самому, котрий у 2006–му принесе Україні друге світове «золото» в класичній боротьбі.

Ці дівчата переписали історію українського тенісу. Спочатку про себе заявила молодша з сестер Бондаренко — Катерина. У 2004–му вона першою з наших перемогла на юнацьких змаганнях серії «Великого шолома» — Уїмблдоні. У 2006 році середульша — Олена — виграла престижний турнір у Люксембурзі, а за рік піднялася на найвищу для українок позицію в жіночому світовому рейтингу — 21–шу. І ось у січні 2008–го сестри вже спільно принесли своїй країні найгучнішу наразі перемогу — виграли відкритий чемпіонат Австралії в парному розряді. Раніше нікому з українців не вдавалося перемагати в турнірах серії «Великого шолома».
Про історію успіхів Каті й Олени «УМ» розповіла мама й особистий тренер — Наталія Бондаренко. «Успіх сестер у парному розряді — логічний, — вважає Наталія Володимирівна. — Дівчата подорослішали, почали краще одна одну відчувати. На чемпіонаті Австралії вони вже діяли не як два одиночні гравці, а як справжня команда. Цю перемогу не можна назвати спонтанною, адже ми з ранніх років тренували гру в парі. Раніше з Оленою в дуеті грала найстарша з сестер — Валерія. Потім Лера вирішила залишити теніс, і ми почали працювати над дуетом Олени й Каті. Вони довго не могли зігратися. Але з часом, як бачимо, все налагодилося».