Цієї весни одна з київських шкіл була шокована жахливим вчинком чотирьох учнів. Десятикласники запросили дівчаток зі своєї школи в гості, пригостили спиртним і почали вельми нахабно залицятися. А коли дівчата спробували втекти від «гостинної» компанії, сп’янілі хлопчаки прив’язали їх до батареї, розбили порожні пляшки і примусили однокласниць стати колінами на потрощене скло. Потім із дівчат почали ножами зрізати одяг і фотографувати в голому вигляді. Після кількох годин таких знущань одна з учениць знепритомніла. Хлопці перелякалися і вирішили їх відпустити. Вони відв’язали жертв і пригрозили: якщо котрась із них розповість про ці «розваги», її чекатиме смерть. Наступного дня жодна зі школярок не прийшла на уроки. Зате в класі, де навчалася одна з дівчат, невідомо звідки взялася її фотографія. Абсолютно гола, з розмазаною на обличчі косметикою і пляшкою горілки — так її змушували «позувати» перед фотооб’єктивом.

...Шість років тому Віта, випускниця Київського університету, вийшла заміж за май­стра спорту з вищою освітою. Спочатку вона була щасливою. Нещастя прийшло згодом. Чоловік почав повертатися додому пізно, потім не повертався взагалі, зрештою Віта помітила в нього в тумбочці шприц. І замість того, щоб одразу піти геть, вона, як і багато жінок, почала «боротися» за спасіння чоловіка. Зрештою вони таки розлучилися. Але на згадку про себе, окрім психологічної травми і депресії, екс–чоловік залишив смертельний вірус, який сам підхопив у компанії товаришів по голці. Віта досі засинає з надією, що прокинеться і зрозуміє: все, що з нею трапилося, — це страшний сон. І що вона не здавала ніяких аналізів, не отримувала ніяких результатів, нічого не чула про антитіла до ВІЛ і Т–лімфоцити, їй не треба більше боятися дощів і протягів. Але щоранку вона прокидається і розуміє, що її життя — це не сон, що все насправді й відбувається не десь і не колись, а з нею і сьогодні.

У США від раку молочної залози помирає 30—40 жінок на 100 тисяч, а в Таїланді та Шрі–Ланці — лише 2—5 на 100 тисяч. Схожа ситуація з раком простати, який атакує американців, схильних споживати жирну їжу. Японці, які їдять багато риби і мало м’ясних делікатесів, потерпають від чоловічої недуги рідко. Експерти Світового фонду досліджень раку провели аналіз епідеміологічних показників онкозахворюваності та смертності від раку, який засвідчив тісний зв’язок між хворобою і харчуванням.

Віднедавна багатьом працівникам дедалі частіше ставлять новітній український «діагноз» професійної діяльності — так званий «синдром згорання на роботі». Часто трапляється, що навіть на робочому місці без шкідливих умов праці людина поступово відчуває погіршення стану здоров’я. Насамперед такі випадки трапляються на роботах, які пов’язані з високим нервово­емоційним напруженням. Класичним прикладом «професійного згорання» є авіадиспетчери. Але навіть у значно менш стресових умовах людина може поступово «перегорати».

Якщо звернути увагу на зовнішню рекламу в Києві, то легко помітити, що в столиці є безліч клінік «сімейного», «жіночого», «чоловічого», «інтимного», «репродуктивного» здоров’я. Такі медичні заклади, як гриби після дощу, почали рости з середини 90х. Якраз тоді, коли в колишньому СРСР настала епоха сексуального розкріпачення, а в аптеках вперше почали продавати імпортні презервативи — замість сумнозвісного за своєю якістю радянського «гумового виробу № 2». Лікарі зазвичай кажуть, що збудники інфекційних захворювань не женуться за людиною — вона сама їх знаходить. А прискорює цей процес так званий «венеричний» ланцюг. Ідеться про те, що маючи з якоюсь людиною незахищений статевий контакт ви ніби автоматично «вступаєте в контакт» з усіма, з ким вона вже мала інтимні стосунки. Саме таким чином підчепили тяжку і невиліковну у ХІХ столітті хворобу — сифіліс — Оскар Уайльд і Фрідріх Ніцше.

Вільям Стюард Хальстед, відомий американський хірург, який жив на початку ХХ століття, категорично відмовлявся, незважаючи на величину запропонованого йому гонорару, допомогти пацієнтові, якщо той не вірив в успіх операції. «Хворі, які сумніваються у своєму одужанні, часто помирають, незважаючи на найкращі опіку і лікування. Буває і навпаки. Стан здоров’я хворого, в якого, здавалося б, уже немає жодних шансів, раптово і цілком несподівано для лікарів починає поліпшуватися», — так Хальстед пояснював свою позицію. Про те, наскільки велику роль відіграє психіка в поверненні хворого до життя, відомо здавна. Вже протягом століть засвідчує свою успішність застосування плацебо, тобто абсолютно нейтральної для організму субстанції, яка призначається пацієнтові як ліки. Проте лише віднедавна західноєвропейські лікарі визнали терапію плацебо офіційним методом лікування.

Американські вчені виявили ділянку мозку, що відповідає за емоційну складову морально–етичних оцінок. Виявляється, що пацієнти з двосторонніми ураженнями вентромедіальної префронтальної кори головного мозку (ВМПК) при рішенні складних моральних дилем керуються лише своїм розумом, тоді як у здорових людей важливу роль у цьому відіграють емоції. Відомо, що згаданий відділ мозку здійснює емоційну оцінку сенсорної інформації, яка потрапляє в мозок, особливо тієї, що має «соціальне» забарвлення. Так, наприклад, «піддослідні» пацієнти не побачили різниці між убивством, яке здійснюється заочно (наприклад, шляхом натиснення кнопки) і вчиненим власноруч, тоді як здоровим людям така різниця видається величезною. Чудово розрізняючи добро і зло на свідомому рівні, такі пацієнти не здатні до співчуття і не знають, що таке почуття провини. ВМПК також регулює емоційні реакції організму (наприклад, прискорення пульсу при погляді на фотографію, яка зображує чиїсь страждання).

Компанія «Майкро­софт» подала патентну заявку на систему стеження за співробітниками. Нова технічна вигадка дозволить визначати ефективність роботи людини, її фізичне самопочуття і навіть компетентність. Словом, буде повністю контролювати співробітників. Тож будь–який роботодавець зможе придбати таку установку і в людини не залишиться жодних таємниць ні від працедавця, ні від колективу. У склад системи входять датчики, які вимірюють частоту серцебиття працівників, температуру тіла, кров’яний тиск і стежать за їхніми рухами. Датчики також уловлюватимуть «сигнали мозку», які свідчитимуть, чи переживає людина стрес.

31 січня минуло 90 років із дня смерті видатного українського вченого Івана Пулюя (1845—1918). Упродовж десятиліть його ім’я в Україні було в забутті. А проте саме Іван Пулюй був співавтором епохального відкриття Х–променів, які в радянській літературі більше відомі як «рентгенівські». Окрім того, Іван Пулюй увійшов в історію як перший перекладач (спільно з Пантелеймоном Кулішем) Біблії українською мовою зі староєврейської. Ця Біблія була видана у Відні 1903 року Британським заграничним біблійним товариством. Понад 10 років наукову спадщину Пулюя досліджує віце–президент Українського фізичного товариства, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, доктор фізико–математичних наук, професор Василь Шендеровський. Саме до нього «УМ» звернулася з питаннями про «білі плями» в біографії Івана Пулюя.

«Я сі так напудилась, що аж присіла біля біциглі», «Вогняна куля була розміром 200—300 м, за нею тягнувся хвіст 2—3 км, гуркотіло, в хижі дзвеніли шибки, деякі з них повилітали»... Такими емоційними словами описували селяни падіння Карпатського боліду 17 листопада 2001 року. Того дня величезний болід, залишивши на небі 106 км світлового шляху, вибухнув на висоті 13, 5 км над поверхнею Землі і впав на Закарпатті. Його зафіксували не тільки місцеві жителі України, Польщі, Угорщини, Словаччини, а й дві словацькі та три чеські станції Європейської болідної сітки. За даними астрономів П. Спурного та В. Порубчана, які спостерігали болід, маса тіла, що ввійшла в атмосферу Землі, складала 4300 кг, а метеорита, що впав, — до 450 кг.
Вже відбулося сім експедицій українських науковців на Закарпаття у пошуках цього метеориту. Вчені обшукали територію у 85 кв. км, «озброївшись» для більш ефективного пошуку міношукачами. Та, на жаль, цей метеорит досі не знайдено. Великий інтерес до нього виявляють так звані «чорні» метеоритники, які залишають селянам свої координати і обіцяють винагороду за знахідку або за інформацію про неї. Але це — не звичайний камінь, а важливий для науки зразок.
Про те, звідки беруться метеорити і чому ці «каменюки» є цінними з наукової точки зору, розповідає голова Комітету з метеоритів НАН України, завідувач відділу космоекології та космічної мінералогії Інституту геохімії навколишнього середовища НАНУ, доктор геолого­мінералогічних наук, професор Віра Семененко.