У Євангелії від Матвія є такий епізод. Коли Христос увійшов до Капернаума, до нього наблизився сотник і благав його уздоровити слугу, що лежить розслаблений. Коли Христос погодився і сказав, що прийде до нього і уздоровить, сотник мовив: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, — і видужає мій слуга! Бо й я — людина підвладна, і вояків під собою я маю, і одному кажу: піди — то йде він, а тому: прийди — і приходить, або рабові своєму: зроби те — і він зробить». Ісус здивувався силі віри сотника: «Іди, і як повірив ти, хай так тобі й станеться!»— І тієї ж години слуга одужав.

Трапляється, що буквальне розуміння біблійного тексту затьмарює нам глибинний, духовно-символічний зміст Святого Письма. «Якщо зняти тілесний покров слова, то те, що залишається, є Господь, Життя і Дух...» — навчає святий отець Церкви Григорій Ниський. Він говорить, що «тіло Писання», ніби завіса, часто затуляє «Славу, що заховується в Писанні». У Євангелії від Луки читаємо про те, як Христос навчав у одній із синагог у суботу і побачив жінку, яка «вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись». Ісус покликав її до себе і сказав: «Жінко, звільнена ти від недуги своєї». І Він руки на неї поклав — і вона зараз випросталась і стала славити Бога!..»