Зналися з ним оддавен. Ще від тих — наших — часів: чесних, бунтарних, світлих... Ще від тієї, молодої України, що її спільно починали кінцем 80-х. Я тут, у Києві. Він там, у Львові. «Двотижневик «Просвіти» «Слово» (тоді ми були ще разом з нинішнім Мовчановим відомством. — Авт.) поступово стає інтелектуальним ядром української правиці: «доповнює політичний спектр незалежної нації — по праву руку. Це запорука того, що національні барви в центрі залишаться незмінні». (Анатоль Щербатюк «Дух крові» в ч. 4 ц. р.). Це його «POST-Поступ» — ч.11 (25), 1992р. Добротна часописна легенда, що її творив Олександр од 1991-го по 1995 роки. З ним було затишно, надійно і легко. То розкішне чисте відчуття — не передати, коли знаєш, що поруч — міцна рука, поруч — хлопці, котрі цільно й ревно дотримуються одинадцятої благочестивої заповіді «Не бійся!», що її, певно, зумисне притлумили і вилучили з Євангелія...