Селище Піски, яке розташоване поблизу Донецька, стало кривавою точкою в історії України.

Жителі Донбасу, які перебувають на підконтрольній російським терористам території, не живуть, а виживають, проте сил щось змінити не мають.

Минулого року у Дніпрі сталася жахлива автокатастрофа. П’яний чоловік посадив в автомобіль свого малого внука і дочку — з дитиною збирався їхати відпочивати, а дочка захотіла трохи провести.

«Воюватиму до кінця». Ці слова говорить комбат татарського батальйону з позивним «Татарин». За голову цього чоловіка сепаратисти обіцяли 150 тисяч євро.

Заїхали в Мар’їнку близько обіду. Нас, трьох «правосекторівців», розподілили по позиціях. Я з побратимом «Клеєм» (позивні і назви укріплень змінені з міркувань безпеки бійців) опинився на «Горі», а друг «Північ» — на «Бурі».

Сонячна Одеса, мальовнича Львівщина, сувора Донеччина, привітна Кіровоградщина — усіх їх об’єднала війна. Люди цих міст жили своїм життям, кохали.

Це стало поштовхом для інших міст: Івано-Франківськ відмовився приймати цих горе-артистів, Луцьк теж. Багато сучасної молоді вважає, що той, хто знімає штани перед росіянами і дякує їм за те, що вони приймають їх у себе, не гідні виступати на теренах України.