Думка колекціонувати гроші приходила, певно, багатьом. Знайшов у прабабусиній скрині царську монету чи вирив її випадково на городі, дістав у спадок купу уже нікому не потрібних радянських папірців чи витрусив із якоїсь книжки уже українські купоно-карбованці - і, вважай, перші екземпляри майбутнього зібрання є. Але не все так просто. Бо гроші - це колоритна ілюстрація історії.

У 73 році нашої ери, коли сенатори виразили невдоволення з приводу запровадженого податку на громадські туалети, римський імператор Тит Віспасіан гордовито заявив: «Гроші не пахнуть». Та імператор не мав рації. Бо, по-перше, як сказав знаменитий римський поет-сатирик Децим Ювенал: «...Від усякого прибутку запах буде гарний...».

Аквабайк, гідроцикл або водний мотоцикл, був винайдений ще у 1968 році, і вже із середини 70-х популярні на пляжах усього світу водні лижі були відсунуті на другий план: почалося його серійне виробництво. Сьогодні дедалі популярнішими стають змагання з приборкання цих «водних мустангів» — аквабайкінгу. Любителі екстріму змагаються у трьох основних видах: кільцевих гонках, слаломі і фристайлі.

Відомо, що мистецтво української вишивки було поширене на наших теренах ще з часів Київської Русі. Дослідники припускають, що той самий орнамент, що ми бачимо на рушниках та сорочках, був закладений ще у період Трипільської культури — однієї з перших цивілізацій людства. Із покоління в покоління передавали матері та бабусі своє вміння молоді, навчаючи дівчат дбайливому веденню домашнього господарства. Вишивання, в'язання, шиття привчали до уважності, точності, обережності, швидкості руху. За зразками робіт, їхньою красою та практичністю оцінювали якості майбутньої невістки, перевіряли риси жінки-господинi навіть краще, ніж під час будь-якого шкільного тестування.

У ХІІІ столітті в Індії курку можна було купити за 12 тисяч мушель, в Камеруні раба — за 200, а в Новгороді пудову діжку меду — за... 4
Про це й багато чого іншого можна дізнатися на пересувній виставці, яку возить по Україні приватний колекціонер з Одеси Андрій Шклярук. При кожному переїзді він обов'язково втрачає кілька екземплярів, але це не вбиває його бажання дивувати народ своєю колекцією.
44-річний одесит Андрій Шклярук говорить, що збирання мушель віддавна вважалося царським заняттям, перевагою людей багатих, він єдиний затесався поміж них. І єдиний з приватних колекціонерів в Україні, хто не зберігає свої скарби на запилених полицях удома як величезну цінність, що зростає iз року в рiк, а виставляє їх на всенародний огляд. Уже пройшло понад дві сотні виставок Андрія Шклярука, але в Одесу його мушлі повернуться не скоро — попереду малі й великі міста, в тому числі Київ, де їх іще не виставляли. При переїзді обов'язково що-небудь б'ється, дряпається, а отже, різко втрачає свою цінність. Проте рухається, і люди, котрі приходять на виставки, щоразу в захваті...

Заграла гора, забринькали вагон iз диваном, заторохтіла вода під дріб бомби... Б'юся об заклад — навряд чи хтось iз першого разу сприйме всерйоз ось таку абракадабру. Що, мовляв, за нісенітниця? А тут навіть натяку на жарт чи хоча б художнє переосмислення немає. Бо саме так називаються музичні інструменти в різних народів. І хоча в одному оркестрі вони навряд чи колись зійдуться (але теоретично подібне цілком можливе), факт залишається фактом. Та ж гора — це всього-на-всього африканський струнно-духовий інструмент; вагон iз диваном — щипкові, відповідно, японський та азіатський; бомба-барабан має афропуерториканське походження, а вода — чилійське брязкальце з... гарбуза, наповнене галькою. Щодо останнього, мимоволі здалося, не завадила б і буль-буль — грузинська глиняна свистулька.