Для чого нам «повертати Юлю»?

Дев’ятий вал передвиборчої риторики накрив виборців із головою — і нині дуже непросто розгледіти сутність, справжню ціну тих чи інших гасел, із якими політичні сили намагаються агітувати за себе чи «мочити» конкурентів у боротьбі за владу. Але деякі речі настільки очевидні, іноді дивуєшся — до чого треба бути безсовісними, щоб явно чорне називати білим і навіть у Сірка очей не позичати.

Представники Партії регіонів не втомлюються стверджувати, ніби «їхній» уряд, себто Кабмін Януковича, домігся–таки відчутних результатів у виконанні обіцянки «підвищити рівень життя вже сьогодні». Важко сказати, кого мають на увазі «регіонали», про чий конкретно рівень життя йдеться — може, про їх власний? Але навряд чи більшість простих українців із цього дуже тішиться.

Це справді вже не смішно — зважаючи на болюче для більшості населення зростання комунальних тарифів у 3–4 рази, при загальному зниженні якості комунальних послуг. Або зважаючи на тотальне зростання цін, перш за все — на найбільш споживані населенням продукти харчування? Чи, може, сильно покращили людям життя ті горьовані добавки до зарплат і пенсій, що їх півроку «вибивала» з уряду опозиція і на які уряд розщедрився лише напередодні і під загрозою виборів? Ті добавки, що їх стрімко з’їдає розкручена урядом інфляція?

Рік цього уряду ще довго буде даватися взнаки країні. Віктор Янукович давно вже «благословив» величезні закордонні запозичення, до яких вдається його уряд, щоб начебто компенсувати відсутні у держбюджеті кошти на державні програми. Виникає питання — то де ж ті державні соціальні програми? І чому свого часу уряд Тимошенко спромігся профінансувати всі витрати бюджету — не тільки не влазячи у борги, а ще й зменшивши загальний борг держави на 10 мільярдів гривень?

А відповідь проста: Прем’єр Тимошенко, на відміну від Януковича, не розвивала тіньові, корупційні, схеми розкрадання коштів, а руйнувала їх. Тимошенко навела лад на митниці, запровадивши масштабну програму «Контрабанда — стоп!», дала по руках нечесним чиновникам, змусила великий бізнес платити податки у повному обсязі. Таким чином — усього за сім місяців — уряд Тимошенко домігся збільшення доходів держбюджету майже на 70%. А Янукович лишає по собі великі — зовнішній та внутрішній — борги, які віддавати доведеться не йому особисто, а всьому населенню України.

То ж за кого цей уряд має виборців? За людей, що не у змозі порівняти очевидні речі та знайти між ними принципову різницю?

У рекламному ролику БЮТ, де юнак згадує «кризу» на ринку нафтопродуктів за часів уряду Тимошенко, коли ціни на бензин були значно нижчі, ніж за нинішнього «благодєнствія», забезпеченого владою Януковича, — звучить фраза: «поверніть Юлю!» Тобто — якщо то була криза, то нині — просто катастрофа. Усе пізнається у порівнянні...

І що цікаво — більшість моїх знайомих погоджується з цим хлопцем з рекламного ролика! Відчувши у собі черговий «експеримент» з витискання з України всіх соків — для двох–трьох олігархічних кланів, вони не сприймають цей ролик як політичну агітацію. У сприйнятті більшості людей, це — лише сумна констатація простого та для всіх відчутного факту: нині зусиллями тих же олігархів та корупціонерів країна втратила шанс. Шанс ще два роки тому розпочати прорив до нормального життя. І що, сьогодні ми, виборці, маємо це мовчки проковтнути?

Утім багато хто вже прозрів чи, принаймні, почав прозрівати. Бо хто є хто — видно неозброєним оком. За часів урядування Тимошенко щодо корупціонерів з нафтогазової сфери порушували кримінальні справи, і високопоставлені розкрадачі змушені були тікати за кордон, боячись відповідальності перед законом. А нині вони спокійно повернулися в Україну й продовжують насолоджуватися результатами «підвищення рівня життя вже нині», а деякі навіть прикупили собі номерочки в «прохідному» списку ПР!

Згадаймо, що при Тимошенко був задіяний механізм повернення придбаних за безцінь держпідприємств та приватизації державного майна на чесних аукціонах. Тільки справедливий продаж «Криворіжсталі», ініційований Президентом, приніс країні доходів більше, ніж уся «прихватизація» за десять років. Але з витісненням команди Юлі з влади та поверненням до уряду Віктора Федоровича й «соратників» процес хижацького «дерибану» національної спадщини відновився, а нині досяг масштабів, порівняних із масштабами часів розквіту кучмізму. З тією лише різницею, що сьогодні незаконне і напівлегальне присвоєння загальнонародного добра здійснюється ще нахабніше та цинічніше, ніж за Леоніда Даниловича. Сказати б, з гиканням і свистом, тобто «по–донецьки». Бо яка різниця, що тягти — шапки з голів співгромадян чи підприємства, міста і землю. Принцип один: було ваше, стане наше...

Бодай, хоча б Донбасу від цього стало краще. Але ж ні, в шахтарському краї як жили, в розрусі й бідності, так і живуть... І, здається, навіть починають уже замислюватися, куди зникали і зникають гігантські державні асигнування на розвиток Донбасу? І чому більшість великих земельних ділянок з палацами і прибудовами на «золотих» землях навколо Києва належать саме донецьким нуворишам з «регіоналів»? І чому «регіонали» так легко й невимушено — десятками і сотнями гектарів — скуповують щонайменше коштовну кримську землю на Південному узбережжі? А дітки з «пристойних донецьких сімей», чиї батьки так «піклуються» про невиплачені шахтарям зарплати і доведену до краю комунальну інфраструктуру Донбасу, катаються у власних авто вартістю у кілька сотень тисяч доларів та яхтах — у кілька мільйонів...

Мабуть, це і є те саме «донецьке економічне диво», досвід якого — після приходу до влади — «регіонали» пообіцяли поширити по всій Україні. Боронь Боже від такого «дива», скаже сьогодні більшість українців, і буде права! Україна, за всіма ознаками, вже зрозуміла, якої біди може уникнути вже сьогодні — ухваливши правильне рішення на позачергових виборах до Верховної Ради 30 вересня. Результати серпневих соцопитувань переконують, що рейтинг Тимошенко та БЮТ зростає, тоді як рейтинг Януковича і його уряду так само різко падає. Країна вочевидь хоче іншого уряду, іншого Прем’єра. І навіть здається, що вже знає, кого саме. Отож словосполучення «Поверніть Юлю!» може стати одним із головних гасел цих виборів. Хоч би скільки бундючилися опоненти Тимошенко...

Дмитро ПРОЦЕНКО