Літакобудування на кухні

13.09.2007

Майже весь вільний простір двокімнатної квартири заставлений мініатюрними копіями літаків. У домашній колекції Володимира Дружина понад 120 моделей — від літаючих «етажерок» періоду Першої світової війни на кшталт російського важкого бомбардувальника «Іллі Муромця» до сучасних розробок, скажімо, МіГ— 1.44 чи «Єврофайтера–2000», котрі випробувались, але через різні причини не пішли у серійне виробництво.

Про історію світової військової авіації Володимир Іванович знає майже все, хоча за освітою — фізик, а нині працює заступником голови Асоціації органів місцевого самоврядування Криму. Більше того, бомбардувальники, винищувачі, розвідники всіх країн і народів він власноруч майструє з пластику.

А все почалось з того, що влітку 1971 року боєць студентського будзагону Сімферопольського держуніверситету Володя Дружин зайшов у сільмаг районної глибинки, накинув оком на коробку «Авіаконструктор» з набором деталей копії Ан–24 і, не довго вагаючись, купив. «Покупка не один місяць припадала пилом десь по закутках, — згадує мій співрозмовник, — допоки не надходило натхнення, і буквально за декілька ночей (удень через навчання і роботу зазвичай не вистачало часу) модель повністю було зібрано, пошпакльовано і пофарбовано. Важливо було також правильно нанести на крилах і фюзеляжний камуфляж, усі технічні надписи, які б точно відповідали оригіналу. Не кажучи вже про те, що, скажімо, дверцята на кабіні, лобовий ліхтар мали легко відчинятись, бомби, ракети, кулемети на турелі та інше оснащення зніматись». Перед цим Володимир «перелопачував» купу довідкової літератури, авіаційних журналів, мемуарів, аби точно відтворити всі конструктивні особливості, яких бракувало у типових магазинних комплектах і кресленнях.

До слова, у 80–ті роки не одному лише Дружину припало до душі стендове моделювання. Попервах у Сімферополі, свідчить Володимир Іванович, нас було приблизно сорок любителів, причому різних: від десятирічних школярів до пенсіонерів. «Ми регулярно збирались по середах у гарнізонному Будинку офіцерів у рамках постійно діючої секції при асоціації військових істориків Криму. Між іншим, нас було аж чотири групи — авіаторів, автомобілістів, прихильників броньованої техніки та уніформістів, тобто тих, хто майстрував військові однострої та спорядження. Тоді асоціацію очолював великий активіст цієї справи Олексій Староскольцев, — пригадує Дружинін. — Нині ж стійких прибічників авіамоделізму залишилось у місті тільки троє: я, Сергій Воротніков, відставний офіцер, і Сергій Скоробагатов, менеджер фірми. Обидва Сергії майструють винятково гвинтокрили та спортивні літаки, я ж — гвинтові, зокрема біплани, а також реактивні винищувачі, ракетоносці».

Трійку аматорів часто запрошують з колекцією до кримських навчальних закладів, музеїв, зокрема, з їхніми моделями уже двічі знайомились у «Артеку». На такому рівні авіамоделізмом в Україні більше ніхто не займається. Якщо не рахувати, стверджує Володимир Дружин, двох аматорів із Кіровограда, котрі, щоправда, спеціалізуються винятково на паперових авіакопіях.

Василь САДОВСЬКИЙ