Котельні війни

Жителі двох «спальних» районів Луцька навіть не підозрювали, що стануть заручниками протистояння між міською владою і приватними підприємцями, які придбали у власність найпотужнішу міську котельню, що раніше належала шовковому комбінату.

Хитромудру комбінацію із приватизацією цієї котельні кілька луцьких підприємців провернули незадовго до президентських виборів–2004 року. Звичайно, не без активної участі попереднього керівництва міськради. До складу новоутвореного ТЗОВ «Луцьктеплоенерго» увійшли діти впливових міських чиновників і керівників міста, а також директора комунального підприємства «Луцьктепло». Очолив новоутворену структуру голова правління «Луцький шовковий комбінат» Олександр Кропива. 17 листопада 2004 року сесія міськради благословила статут нового підприємства, давши добро на те, щоб одним із його співзасновників стало КП «Луцьктепло», яке внесло в статутний фонд комерційної структури... котельню на вулиці Карбишева, 2 вартістю майже сім мільйонів гривень. Інші співзасновники внесли свою частку у вигляді... газової турбіни вартістю 8,5 мільйона гривень. Саме ця турбіна мала виробляти для міста не лише тепло, а й електрику. І саме цей проект когенераційної установки представили бізнесмени на сесію міськради, не представивши жодних розрахунків. Депутати повірили запевненням, що вже є інвестор, готовий вкласти у проект когенераційної системи кошти у сумі 77 мільйонів гривень.

Луцьк мав стати лідером і піонером у таких енергетичних новаціях. А став лідером за кількістю скандалів довкола розподілу і продажу комунального майна за сумнівними схемами.

До речі, сумнозвісну турбіну ніхто так і не запустив, і вона досі чекає свого зоряного часу. Натомість її власники та власники котельні уклали договір з міськрадою і здали котельню в оренду місту в особі «Луцьктепла», в якого її ж свого часу і забрали. І ось цьогоріч 1 серпня термін дії договору закінчився, і ТЗОВ «Луцьктеплоенерго» забажало саме продавати гарячу воду і тепло 33–му і 40–му кварталом, без участі міста як такого. Зрозуміло, нова команда міськради на чолі з Богданом Шибою з цим не погодилася і намагалася повернути котельню в комунальну власність. Однак бізнесмени встигли заручитися рішенням Верховного Суду ще в листопаді 2006 року. У відповідь на це міськрада зініціювала вихід ДКП «Луцьктепла» із комерційної фірми, що стало підставою для нового судового позову. Аби показати, хто насправді тут господар, «Луцьктеплоенерго» залишило майже дві третини мешканців міста без обіцяної гарячої води аж на два місяці.

Судова війна триває. Переговори між учасниками протистояння за посередництва Волинської облдержадміністрації закінчилися нічим. Як заявив голова ОДА Володимир Бондар, його менше всього цікавить моральність цієї бізнесової оборудки, головне, щоб лучани були з гарячою водою і теплом.

Як стверджують фахівці, котрі займалися дослідженням цієї ситуації, «Луцьктеплоенерго» не може самостійно продавати тепло, бо не має державної ліцензії щодо надання таких послуг. Окрім того, вона не уклала контракти на купівлю природного газу. Також експерти кажуть, що при передачі майна від комунального підприємства до ТЗОВ експертної оцінки майна зроблено не було. А це дає додаткові підстави для нового судового розгляду справи.

Бізнесмени готові тримати оборону, навіть якщо півміста залишиться без гарячої води на невизначений час. Благо, що законом передбачено — теплоенергетичне підприємство не може не працювати більше як 45 днів. Отож нещодавно «зневодненим» кварталам таки дали гарячу воду. Проте люди розуміють: будь–якого дня її знову відключать.

Обласні владці бачать вихід із критичної ситуації у становленні індивідуального опалення в квартирах «блокадних» мікрорайонів. Щоправда, не уточнюють, де брати всім мешканцям кошти на таке задоволення і скільки часу для цього треба.