Світ жорсткий, а переживаннями ділитися ні з ким — ми не американці й не маємо власних психотерапевтів, що відкачують після невдач. Але тепер є панацея — на яскравих онлайнсторінках кожний може створити свій власний всесвіт. Де можна бути не собою, а своїми мріями. Куди можна «злити» всі свої негаразди, бо він терплячий та чуйний, цей новий витвір людського інтелекту — «Живий журнал».
І з’явився Бред, і написав блог
1999 рік. Звичайний день, який не віщував нічого незвичайного. Простий американський студентпрограміст Бред Фітцпатрік пише маленьку програму для спілкування зі своїми друзями через так званий мережевий щоденник, блог. Тоді він навіть не міг уявити наслідки свого вчинку: через вісім років ЖЖ стає найпопулярнішим із 35 мільйонів типів щоденників, що діють у мережі. Окрім сервісу LiveJournal.com, що за походженням є американським, існує купа аналогів, наприклад, dnevnik.bigmir.net, liveinternet.ru, blog.i.ua.
Найпершим із колишніх радянських у ЖЖ залишив свій запис 1 лютого 2001 року користувач r_l: «Пробуем порусски... Смешная шутка». З українськими щоденниками складніше, оскільки російська компанія <суп>, яка викупила кириличний сегмент ЖЖ, мало опікується нашими співвітчизниками. Але українські ЖЖистиволонтери не полишають український сегмент і щосили намагаються розвивати його.
Розповсюдженню цієї «епідемії» посприяла доступність блогів: завести такий електронний записник може будьхто всього за кілька хвилин і безкоштовно. Ведеться він у вигляді записівхронік, як щоденник. Відмінність лише одна — тут можна отримати реальну допомогу від друзів, себто ЖЖфрендів.
Масова популярність блогів утворила свою інформаційну субкультуру. Маленькі пости переростають у новини і за відвідуваністю стають конкурентами офіційних масмедіа. Нещодавно, переглядаючи записи друзів, моя знайома незадоволено пробурмотіла: «Скільки можна вже ці новини кидати, одне й те саме на всіх сайтах, а тут ще й френдстрічка забруднюється!».
ЖЖлюди
Окрім звичайних людей, ЖЖпростір починають опановувати політики, створюючи виборчі платформи, зірки, підвищуючи свій статус в очах фанів, спортсмени, відомі журналісти та письменники. Для політикуму ЖЖ — це ще один модний та яскравий засіб піару. Підкорювати блоги першими почали БЮТівці. Так, депутат«самольот», як він сам «охрестив» себе в ЖЖ, Олег Антипов активно коментує всі новини на сторінках «життєвого часопису». Разом із паном Олегом піонером ЖЖпростору став молодий соціаліст Євген Філіндаш.
Інший БЮТівець, Андрій Кожемякін, після «зламу» свого ЖЖ хакерами відмовився від такого способу ходіння в маси. Не стримався і Юрій Луценко, завів блог на сайті «Народної самооборони». І одразу ж почали його підколювати, мовляв, не там зробили щоденник: ЖЖ знають усі, а сайт «Народної самооборони» маловідомий.
Що ЖЖ має безпосередній вплив на імідж політика, докумекав і Михайло Бродський. Вдала робота політтехнологів — і пан Михайло вже лідер із відвідування блогу. Дмитро Корчинський піддався впливу і також оформив акаунт, де перший запис прокоментувало 100 чоловік. Але це були просто розмови юзерів, без участі автора.
Окрім набридливих політиків, на сторінках ЖЖ є й письменники, що записують підказані музою думки. Наприклад, Анатолій Дністровий (otec_bonifacij) та Лариса Денисенко (bozi). Гуляючи щоденниками френдів, легко втрапити навіть на телеведучих. Скажімо, Мирослав Кувалдін — ichikiri.
Але «найсмачніше» читати не сфабрикованопропіарені історії політиків і не банальності зірок, а звичайні пости середньостатистичних людей. У «Живому журналі» кожен користувач є сам собі автором, сам собі видавцем, сам пише свою книгу життя.
Є й мінуси...
ЖЖ, як і більшість речей, створених людством, не є ідеальним. Ця соціальна мережа вже давно й неодноразово ставила свій авторитет під сумнів. Хоча вся інформація є конфіденційною, багато спецслужб (Америки, Росії) користуються блогами для збирання інформації про людей. Часто трапляються скандали, наприклад, педофіл за допомогою інформації з ЖЖ вишукував собі жертви.
Інколи ті чи інші коментарі стають відомі зовсім не тим людям. Так, у березні цього року було відкрито кримінальну справу за статтею 282 Кримінального кодексу Росії. Причина — «збудження почуття ненависті чи ворожнечі щодо соціальної групи». Сава Терентьєв, бачте, написав занадто емоційний коментар у ЖЖ сиктивкарського журналіста Бориса Суранова. В Україні такого суворого контролю нема — свобода слова та думки як повноцінне право людини зберігається (хоч за це принаймі ми можемо бути вдячні).
Тож у світі, де навіть звичайний олівець може стати зброєю масового знищення, треба пам’ятати, що інтернетблоги приносять не тільки радість cпілкування, а й вчать відповідати за слова.
ДО РЕЧІ
На сервері LiveJournal.com зареєстровано 37 тисяч користувачів, які у своїх анкетах зазначили, що мешкають на території України. Але ця цифра досить сумнівна — вона не показує фактичну кількість «живих» блогів. Зараз Україна посідає сьоме місце за кількістю створених онлайнщоденників. За підрахунками користувача kotyhoroshko, ближче до середини осені ми посядемо шосте місце, витіснивши Філіппіни. Здебільшого українські користувачі ведуть ЖЖ російською мовою. Україномовних юзерів нараховується менше 2 тисяч.