Раз на рік ми з друзями...

13.09.2007

Минулих вихідних Національний олімпійський комітет України спільно з Міністерством у справах молоді, сім’ї і спорту відзначали День фізкультурника. На центральній вулиці столиці — Хрещатику — відбулося справді грандіозне свято. Представники багатьох видів спорту, попри дощ, обладнали майданчики й демонстрували свою майстерність, заохочуючи глядачів спробувати себе у їхній ролі. Участь у заходах взяли чемпіони й призери Олімпійських ігор, чемпіони Європи і світу: Борис Шахлін, Юрій Стеценко, Ніна Уманець, Людмила Радченко, Ельбрус Тедеєв, Іван Биков, Світлана Мазій, Тетяна Кочергіна, Григорій Крісс, Вадим Гутцайт, Олександр Крикун, Олена Говорова, Ганна Сорокіна. Особливо старалися фехтувальники, веслувальники й легкоатлети. Колеги президента НОК Сергія Бубки — стрибуни у висоту з жердиною — просто під стінами київської мерії провели повноцінні змагання. У цей же день (суботу) у школах країни за підтримки Міністерства освіти й науки провели олімпійський урок, присвячений 55–й річниці появі українських спортсменів на Олімпійських іграх. Такий захід влаштовують уже третій рік поспіль.

Подібні акції заради популяризації здорового способу життя можна лише привітати. Проблема ж полягає в тому, що навколоспортивне театралізоване дійство у більшості регіонів трапляється максимум раз на рік, після чого про спорт забувають до наступної «червоної дати календаря». А у звіті про виконану роботу у сфері масової фізичної культури ставлять «галочку». Ситуація ж із дитячим спортом та заняттями громадян повсякденною фізкультурою виглядає непривабливо. Дітям часто–густо просто нікуди податися, тож замість відвідувати спортивні секції молодь привчається до паління, вживання пива та інших алкогольних напоїв. А наші спортивні зірки — футболіст Шевченко й боксери Клички — підбивають їх на це своєю рекламою.

Тут уже профільне міністерство має докласти зусиль, щоб здоровий спосіб життя став нормою, хоч яким штампом це звучить. Щоб, прокидаючись зранку, ми бачили у своїх вікнах не лише плакати з обличчями політичних лідерів та рекламою алкоголю й тютюнових виробів, а й, наприклад, заклик вийти на майданчик потрясти кістьми чи відвести дітей у спортивну секцію. До речі, тих же спортмайданчиків останнім часом днем із вогнем не відшукаєш — старі зносять, бо вони заважають звести чергову «висотку» чи автостоянку, а про нові вже й не йдеться. Тож поки кожен із нас та наших дітей не отримає змогу займатися фізкультурою у власному дворі чи хоча б у районі, святкування Дня фізкультурника виглядатиме, наче бенкет під час чуми.