Тустань: графічна реконструкція.
Тустань виникла у IX столітті. Вона входила в лінію оборони південно–західних рубежів Київської Русі, а згодом Галицько–Волинського князівства. Фортеця також діяла як митний пункт. Укріплення споруджувалися на скелях, які вивищувалися над долиною більш ніж на 50 метрів. Це робило твердиню неприступною.
У камені видовбувалися пази та вруби, у них вкладалося дерево. Це була основа споруди. Мені доводилося сидіти на верху тих скель. Скажу чесно, було досить моторошно. Справді дивовижно, як люди могли тут видовбувати пази, а потім накладати дерево, та ще й зводити хороми.
На скелях досі збереглися пази та заглибини, є слід від кам’яної стіни. Це дозволяє відновити вигляд фортеці. Історик Михайло Рожко, який присвятив Тустані чималу частину життя, провів детальну наукову реконструкцію твердині.
Звісно, постало питання: якщо є детальна графічна схема, чи варто відбудовувати Тустань? Проект вельми спокусливий. Поза сумнівом, така непересічна пам’ятка привабила б до Урича багато туристів. Утім ця ідея має багато пересторог.
«Відтворивши фортецю, ми можемо знищити сам об’єкт, — каже директор заповідника «Тустань», син головного дослідника фортеці Василь Рожко. — За міжнародними хартіями, повне відтворення не є доцільним. Тому що все одно є елемент того, що ми не знаємо. І навіть у Тустані, попри те, що ми маємо унікальний варіант дуже достовірного відтворення».
Наразі Тустань чекає на віртуальну реконструкцію. Найближчим часом фа–хівці просканують скелі та створять детальну комп’ютерну модель. Після цього почнеться моделювання дерев’яної забудови і відвідувачі зможуть у тривимірному просторі побачити, як виглядала фортеця у різні часи. А щодо реконструкції, то її, можливо, зроблять символічною: в одну зі стін повставляють пази, щоб люди могли уявити, як споруджувалася фортеця. Не виключено, що відновлять котрусь із веж.
Ідеї є. Були б гроші. Василь Рожко скаржиться: «Ми вирішуємо дуже великі проблеми дуже невеликою кількістю людей. Коштів мало. Державних грошей вистачає на зарплати, відрядження і дуже мало лишається, власне, на те, що потрібно фортеці». Рятує те, що зголошуються бізнесмени. А, наприклад, комп’ютерну реконструкцію допомагає робити Музей Івана Гончара з Києва.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
